Але дивуватися доводиться принцесi, на канапi вся в бiло му, як у пiнi молока, виразно смуглява в цiй пiнi, з темно червоними спухлими устами лежить страховище. На нiй капелюш, але бiлi черевички валяються долi, само ж страховище з цiкавiстю слiдкує за грою пальцiв своєї ноги крiзь прозорий шовк панчiх. В однiй руцi — цигарка, у другiй — келих iз жовтяво зеленим сином.
— Ах, це — «ваша королiвська величнiсть»? А я гадала — мiй знаменитий батенько. Може, ваша величнiсть зводять випити зi мною!!
Воно не дивується, це страховище, з вiзиту до неї її свiтлостi принцеси, не радiє, не соромиться й навiть на волосинку не пiдводиться. Хiба що перестає гратися пальцями — єдина уступка, яку воно може ради такого екстреного випадку зробити.
— Вибачте, графiвно, я, здається, не в час прийшла до вас!
— Хiба? Яка година? Ще ж зовсiм рано Але до мене мож на повсякчас ви ж знаєте, я тепер — кокотка. Принцеса Елiза мовчки, вражено дивиться на кокотку.
— Правда, правда! Невже ви не знаєте? Батько вам iще не сказав цього? Дивно! Вчора ще я була професiйною злодiйкою — спецiальнiсть королiвськi коронки. Але, на великий жаль батька, коронка знайшлась. Правда, ваша величносте?
— Я, власне, тiльки вчора довiдалась про це тяжке пiдозрiння, яке…
— Ах, так? Ви не знали, що мiй фах коронка? Так, так, принцесо, до вчорашнього дня я працювала в цiй галузi. Але з сьогоднiшнього дня змiнила: тепер я кокотка. Мiй фах тепер. їздити по шинках i плямувати честь нашої фамiлiї. Боюсь, що це з матерiального боку буде менш вигiдно, нiж красти бриль янтовi коронки. Ви як думаєте, ваша свiтлосте? Та що ви так песимiстично дивитесь на мене? Ви думаєте, я програла цiєю змiною? Правда?
— Що з вами, графiвно?
Графiвна ставить келих на стiл i з лiнивим здивуванням оглядає себе з усiх бокiв.
— Зi мною? Здається, нiчого особливого. Все, як слiд бути в кокотки.
I раптом iз цiкавiстю поширює на принцесу занадто блискучi бронзово-карi очi.
— А скажiть, будь ласка, ваша свiтлосте, вам не трудно дихати в цiй кiмнатi?
Принцеса Елiза непорозумiло обводить очима навкруги.
— Нi, не трудно.
— Дивно! Звичайно, морально чистим жiнкам буває трудно дихати одним повiтрям iз кокотками. Так принаймнi стоїть по всiх хороших книжках Я б вам запропонувала присiсти, коли б була певна, що ви дiйсно не задихнетесь. А то тодi доведеться менi перейти ще на один фах: професiйної вбiйницi.
Рiвно-бiла рука в чорному рукавi спокiйно пiдсуває стiльця — i принцеса Елiза сiдає бiля столу.
— О ваша свiтлосте, ваша мужнiсть мене захоплює! Я певна, що ви могли б навiть випити зi мною, коли б це було потрiбно для врятування життя людини. Еге ж? На жаль для такої самопожертви нема поблизу погибаючої людини
Принцеса Елiза мовчки бере Трудин келих i п'є з нього зе-ленкувато золотисте течиво. Страховище здивовано клiпає очима, поiiм прожогом бiлим вихором зривається з канапи, безшумно бiжить не зовсiм певними пiвбосими ногами в куток до маленької шафки и зараз же вертається з такою самою чар кою, як i в принцеси. Розмашисте, одчайдушне, як то личить кокоткам, вона наливає знову вина в келих Елiзi й собi.
За мужнiсть, за смiливiсть, за геройство принцеси! К чорту коронки, брильянти, к чорту кокоток, вона хоче просто отак випити з принцесою за… за ну, за те, що вона сюди прийшла! Ну?
Принцеса Елiза знову мовчки з легким смiхом п'є Труда ставить келих на стiл i, широко розставивши босi ноги, щоб мiцнiше триматись, вражено, пильно й серйозно вдивляється в матово бiле, з золотистим пушком на лицях обличчя.
— Та невже ж ви п'єте просто так, без нiякої мужностi?!
— А чого ж би я не могла так пити? Труда помалу водить головою з боку на бiк.
— Дивно. Ви сьогоднi зовсiм iнша. Просто й не ваша величнiсть. I посмiхаєтесь ви просто, як людина. Хм, хм! Ви знаете, я думала, що у вас фарбоване волосся. Воно занадто червоне О, ви не думайте, що я п'яна Порядна кокотка нiколи п'яна не буває А кокоткою бути, я вам скажу, Елiзо, з деякого погляду добре. Серйозно! Кокотка менше потребує лицемiрити. От я, наприклад, хочу пити вино — п'ю, хочу цiлувати мужчин — цiлую; хочу говорити страхiтнi речi — говорю. Схочу красти, брехати, вбивати — i буду Я ж — кокотка, менi нiхто дивуватись не повинен. А вам, наприклад, не можна Правда?
Принцеса Елiза замiсть вiдповiдi пiдставляє свiй келих.
— Наливайте.
На матово бiлих щоках її з'являється по невеличкiй черво нiй плямочцi. Сухо кiстяний овал м'якшає, оживає, рожевиться.
Страховище здивоване, серйозно й глибоко здивоване. Воно скромно сiдає на краєчок канапи й соромливо причепурює капелюшок, що з'їхав набiк.
— Ну, а тепер, Трудо, розкажiть менi, що вам є. Не як «вашiй величностi», а як Елiзi. Добре!
