Через пару мiсяцiв квiт науки, розуму, знання людства витворить нову, свiдому програму буття землi. Коли ти приїдеш до Берлiна, Рудi, коли, значить, за Твоєю обiтницею вся Нiмеччина буде насичена сонячним склом, ти не впiзнаєш нашого колишнього чадного Берлiна. Ти знайдеш нових людей, иовi вiдносини, нове господарство, новi грандiознi перспективи.
Рудi, любий, великий мiй Рудi, ми весело регочемо, згадуючи цю стару-стару гумористику. Вищiсть культур, рас, нацiй, патрiотизм, батькiвщина — що це тепер? Смiшнi, архаїчнi убрання поганських шаманiв, якими вони потрясали перед масами, вмовляючи в них почуття набожностi й страху перед iдолами та їхнiми жерцями.
Але годi на сьогоднi. Ще кiлька слiв про наших «найближчих». Бачився з мамою. Сяє гордiстю й щастям. Це ж Ти, Рудi, її улюбленець, це Ти даєш людям щастя, перевертаєш трони, стираєш державнi кордони, перероджуєш людську психiку. Хiба нема їй iз чого сяяти гордiстю?
Але батько… непоправний. Ти руйнуєш Порядок, ти вносиш безладдя, ти викликаєш у людей усе темне, звiряче i вбиваєш людське. Одне слово. Ти й Твоя Машина є злочинство, а батьковi — сором i ганьба. I, розумiється, вiн сонячного хлiба не їсть, вiн додержується «старої вiри». Мама iз жалостi варить йому й далi стару гидь, та не знаю, чи довго вона буде витримувати цю впертiсть.
Граф також на «старiй вiрi». Мама дивується: якийсь час вiн дуже настiйно вимагав доставити йому Сонячну машину. Нахвалявся навiть розшукати. Тебе й неодмiнно дiстати. Але, коли настала легка можливiсть її мати, раптом одмовився й нiзащо не хоче вживати. В чому тут причина — невiдомо, тiльки не в консерватизмi його. Старий про Тебе й Сонячну машину говорить iз великим теплом i признанням. З цього приводу в нього з батьком аж до дебатiв доходить. Отже, не через це не їсть сонячного хлiба, а через щось iнше.
Графиня ж, як i мама, Сонячну машину вживає. По ки що старий кухар графа лишається й варить йому та принцесi Елiзi старi страви, але невiдомо, скiльки ще протягне, бо сам вiн уже годується тiльки сонячним хлiбом i на ту пакость, розумiється, i дивитися не може.
Принцеса Елiза, каже мама, цiлими днями ходить по саду. Якась уся закостенiла, жорстка, сувора. Часто буває в тебе в лабораторiї. Що вона там робить, мама не може сказати, бо принцеса запинає штори, як при ходить. Один раз садiвник Йоганн нiби бачив, як вона сидiла за столом, поклавши голову на руки, i плакала. Але мама сумнiвається, щоб це могло бути, — не така натура. А я гадаю, що навiть така натура може заплакати. Коли то правда, що, як розповiдають, вона була вже тайно заручена з Мертенсом, що мрiяла про корону Землi, яку за шлюб iз нею мав дати їй Мертенс, коли взяти на увагу всi тi майже фантастичнi, честолюбнi її мрiї, про якi серед монархiстiв ходять цiлi легенди, i коли подумати, що все це розбито їй, як глиняну ляльку, що вся вона спорожнiла, вся померла, то нiчого дивного, що вона й не раз плаче на всякому мiсцi, де спiткає її хвилина особливо виразної уяви руйнацiї всього їй найдорожчого.
Може, Тобi неприємно, Рудi, що я пишу про цю особу, тодi прости менi, але я гадаю, що Тобi все ж таки цiкаве буде й це.
Наделi, розумiється, повнi самозакоханої гордостi: адже їхня майстерня перша витримала всi напади на Сонячну машину! Фрiц i Дiтрiх працюють у Комiтетi, а старi Наделi з дiтьми цiлими днями в лiсi. Лiто кiнчається, от-от задме осiнь, вони хочуть надолужити за все своє прогаяне життя.
Ну, а графiвна Труда просить переказати Тобi її «надзвичайне привiтання». Вона працює також у Каесемi.
Ну, вже ранок. Усю нiч прописав. Треба хоч годинку заснути. До скорого побачення, мiй дорогий Рудi! Хай Тобi буде так ясно й щасливо на душi, як у всiх тих, що лежать там на травi пiд ласкою Великої Матерi!
Твiй Макс
P. S. Ага, ще. Чи Ти знаєш, що про Тебе тут цiлi легенди вже складаються? Твої портрети (i де тiльки розкопали — здається, мама дала одному спритному репортеровi) продають у всiх магазинах, а в Каесемi вiн висить на почесному мiсцi. (Ти ж знаєш. Ти — почесний голова Каесему). Коли Ти вернешся до Берлiна, ми зробимо Тобi таку грандiозну зустрiч, якої ще нi один монарх не мав. I що буде нiколи нечуване — нiякiсiнької охорони, нiякiсiнької полiцiї, жандармiв i вiйська не буде. Тобi це не сумно? Не сумуй, зате будуть мiльйони щасливих, вдячних, боготворящих Тебе очей.
До цiєї зустрiчi, прекрасний, великий Рудi!»
Сузанна помалу, задумливо виходить iз ресторану й машинально шукає очима авто. Ах, так, од учорашнього дня в неї ж уже немає шофера — «пiшов на траву», як сказала Емма. Дивно, чому Емма не вiдходить. Ага, вона чигає на хвилину, коли найкраще можна буде обiкрасти.
Сузанна посмiхається й iде пiшки вулицею Це ж десь дум е далеко Комiтет Сонячної мaшини?
