Хтось тягне за руку поверх лiктя. Трудина голiвка швидко нахиляється, робить круг його вуха з долонь рупор i задихано швидко шепоче в його незрозумiлi, дивнi, стукаючi по серцю слова.
Труда сiдає на своє мiсце й починає перешiптуватися з Максом. А милий, смiшний чудачина Кранц усе говорить про свiй «тихий опiр». Який тепер тихий опiр, коли вирвалася людина з тунелю, коли так ясно, легко, просторо над нею й круг неї, коли кожна частина мозку може рухатися з блискавичною, сонячною радiсною швидкiстю. Подумати ж собi: вона, вона сама приїхала, слово вiдiбрала, про Iрму нi до чого запитала. Нi до чого ж, абсолютно нi до чого було те запитання, цiлковиту рацiю має чудесна Труда. Значить?..
— Пане голово!.. Пане голово!
Доктор Рудольф швидко пiдводить не сонне, а якесь чудне, осяяне лице й обводить очима зал.
— Ви скiнчили, пане професоре?
Пан професор, власне, ще не скiнчив, але в такому гаморi хiба можна…
Доктор Рудольф пiдводиться й обома руками сильно загрiбає волосся на потилицю.
— Панове! Увага!
I гамiр через пару моментiв iз шипiнням, як вогонь, залитий водою, ущухає.
Доктор Рудольф, як i щоразу перед промовою, прикушує всерединi посмiшку: тш, iдол має говорити. I тут же холодок — iдол повинен промовити так, щоб усi iншi промови впали перед ним навколiшки (всезнайство iдола!). А головне — повiдомити, що вся Найвища Рада Вiльної Спiлки, принаймнi видатнiшi члени її, сьогоднi будуть арештованi. Поверхню облич, як застоялу воду озерця, ряботить i збовтує налетiла хвиля. Здивовання, гривога, шарять очi, мимоволi повертають голови до дверей, сповнюють хапливим шелестом i дзижчанням зали. Доктор Рудольф не дає розгулятися хвилi й робить спокiйний втишливий рух рукою.
Спокiй i увага. Арешт ранiше, як через годину, не може статися. Хвилюватися надмiрно не треба. Переносити ж засiдання на друге мiсце небезпечно. Та й нема нi рацiї, нi часу: питання повинне бути вирiшене за пiвгодини й вирiшення оголошене населенню.
Отже, доктор Рудольф забирає сам слово. Становище грiзне. Але виходу з нього треба шукати не в станi людини, що придушена до стiни потягом у тунелi. Жах i одчай — порадники поганi. Треба ясним, точним, тверезим розумом проаналiзувати всю ситуацiю. (Розум i аналiз — це двi руки iдола, якi маси з якнайбiльшою побожнiстю цiлують). Може бути двi можливостi. Перша: Союз Схiдних Держав зовсiм не поiнформований про дiйсний стан речей. За це говорить тон i змiст вiдозви, йому, наприклад, нiчого невiдомо про вiдновлення громадського життя. Через це у вiдозвi е розпорядження, якi вдираються в одчиненi дверi. Отже, можливо, що все є тiльки непорозумiння. Тодi нiяких нi тихих, нi збройних опорiв не треба, а треба тiльки роз'яснення.
Можливо ж, що тут не непорозумiння, а певна вмиснiсть i незнання тiльки деяких фактiв. Тодi знову таки нi тихих, нi збройних опорiв не треба. А тим паче нiякого гнiву, лютi, ненавистi й ворожнечi. Зброї немає, органiзацiї, дисциплiни, армiї, пiдготовлення — нiчого цього немає, все правда. Рiшучiсть, безмилосерднiсть, озброєнiсть, необхiднiсть самоврятування в противника є. Це також правда. Нiяких компромiсiв, нiяких примирень не може бути. Боротьба до повної перемоги. Все правда. Але неправда те, що боротися можна тiльки ненавистю, ворожнечею, газом, смертним промiнням.
Тут доктор Рудольф робить коротеньку паузу, щоб дати затихлим очам напружити тишу свою до найбiльшої вразливостi.
