— У нас, панове, є iнша зброя, у нас є найдужча за всi газовi й промiннi артилерiї гармата — Сонячна машина, набита приязною веселiстю духу й любов'ю до наших бiдних ворогiв. Щирою любов'ю, щирою ласкою й веселiстю, мої панове! Нiякого опору, нiякого саботажу, виконувати всi розпорядження, слухатись усяких безглуздих i жорстоких наказiв Зносити село? Будь ласка! Вертатися до порожнiх магазинiв? З охотою! Нiякiсiнького приводу до найменшого непорозумiння, сварки, сутички. Нiяких насмiшок, глуму, потайної зловтiхи, зяхваної злостi. Щиро, ясно, весело й любовно доайбру тальнiших заходiв противника. Панове, це найстрашнiша зброя для цих людей iз смертоносними газами. Ви вчитайтесь у вiдозву вони так само, як нашого збройного i всякого iншого опору, бояться Сонячної машини. За саме вживаний її перед їхнiми солдатами — смерть. Добре, ми не будемо вживати перед солдатами Сонячної машини. Але солдати ж знають, чим ми живемо. Вони бачитимуть, що ми не почуваємо в них ворогiв, що ми їх жалiємо, любимо, що ми — веселi, радiснi, щасливi. Хто ж дає нам цю любовнiсть, веселiсть, радiсть i щастя? Ота сама Сонячна машина, яку повиннi в нас нищити? Панове, скажiть самi. яку чужу радiсть ми хочемо зруйнувати, коли вона любовна до нас? Ми заздримо, ми прагнемо й собi мати її Солдати Союзу Схiдних Держав — не тiльки негри, iндiйцi, жовтi, чорнi, а ще й люди. I туга за щастям, за землею обiцяною в них живе так само, як i на Заходi, як на всiх куточках простору й часу нашої планети. I скiльки не топили цю тугу в кровi, насильствах, обманах, наркотиках, вона й у чорнiй африканськiй душi плаче так само, як у найбiлiшiй європейськiй. Мої панове! У нас є тiльки одна зброя. Коли ми здатнi цю зброю пiднести, ми поборемо! Коли нашi ноги доросли до входу в землю обiцяну, ми зможемо й других повести за собою Коли ж нi, коли не доросли, так краще загинути в любовi й веселостi, нiж у чаду ненавистi й жаху! Це один вихiд i єдиний рiшенець.
Доктор Рудольф загрiбає волосся пiтними вiд пiдняття пальцями й сiдає на мiсце.
Зала труситься й лопотить оплесками. Є рiшенець. Правильний чи неправильний, але вiн — точний, ясний, висловлений iз непохитною вiрою. Значить, вiн правильний, значить, йому треба плескати. А крiм того, це ж Рудольфа Штора рiшенець. А ще до того: через пiвгодини мусить бути все вирiшено, бо, може, вже десь женуть тi, що зараз оточать будинок i заберуть усiх. Отже, коли Рудольф Штор думає, що це єдиний вихiд, значить, iншого дiйсно немає i, значить, ясно, що всякий опiр — це помилка, безглуздя Приймати, приймати! Хто там слова ще просить? Нiяких слiв! Нема часу. Треба швидше розходитись!
Але слова просить Фрiдрiх Мертенс. Ну, це iнша рiч Мертенса цiкаво послухати. Тiльки коротше.
Фрiдрiх Мертенс помалу пiдiймає своє кремезне тiло, пiдпирає його витягненими руками об стiл i наставляє на затихлу залу сiдласте чоло.
— Панове! Для збройного опору немає зброї Саботаж. — пiв опору Не годиться. Але задля боротьби любов'ю Є зброя? У всiх, не в одиниць? Треба пильно зважити. Неозброєних у бiй пускати не можна. Хто ж не пустить? Де гарантiя, що не буде вибухiв гнiву, злоби, обурення? З одною цiєю зброєю виступати неможливо. Ми мусимо перемогти за тиждень-два. Через два тижнi буде пiзно. Через два тижнi можуть надiйти першi транспорти Зерна з Азiї. Тодi сонячне скло буде лише одне на двадцять чоловiк. Через мiсяць — одне на сорок. Через два мiсяцi Європа й Америка пектимуть хлiб iз азiатсько-африканської пшеницi, їстимуть м'ясо й носитимуть убрання з фабрик Союзу Схiдних Держав. Через пiвроку кожного, що їстиме сонячний хлiб, будуть карати смертю. На десятки рокiв. Захiд буде в економiчнiй неволi у Сходу.
Мертенс робить також невеличку паузу. Нитки очей натягнутi увагою.
Мертенс'згоджується: любов є величезна зброя. Згоджується. Єдина навiть їхня зброя. Вiн зовсiм не є проти неї, зовсiм нi. Вiн тiльки хотiв би доповнити цю формулу, конкретизувати її. Треба конкретно уявляти собi всю ситуацiю. От зноситься скло. Вертаються на фабрики, до майстерень, бюро, магазинiв. Частина великих власникiв, великих урядовцiв, привiлейованих, мабуть, стане на бiк противника.
— А ви теж?
Усi голови рвучко шарпаються в бiк дзвiнкого молодого голосу. Що за неделiкатнiсть! Який це жовтодзюбий нахаба дозволяє собi такi вибрики?
Мертенс посмiхається. Питання молодого скептика цiлком оправдане й щире.
— Але я стою на боцi того, в що вiрю й чого хочу. Хотiти того, що вiдмерло, — не мiй смак. Отже, конкретно: треба знищити силу противника. Сила його — армiя. Завдання: розбити армiю Сонячною машиною. Значить, увiйти з нею в тiсний контакт. Противник має це на увазi й iзолює солдатiв од нас смертельним кордоном.
Знову малесенька пауза. Фрiдрiх Мертенс мiцнiше спирає тiло на витягненi руки й наставляє чоло на залу, готуючись битися з нею.
