Макс нетерпляче й iпонуро дивиться до гроту. Забула, чи що? Власне, якого чорта вiн, йолоп проклятий, приплiвся сюди? Порвати з Сузанною? Та для цього треба неодмiнно бачити її, та ще в час бiскаї? Вияснити? Що вияснити, лицемiре, паскуднику? За любовника свого вона його брати не хоче. їй треба чоловiка, хазяїна її маєткiв, якi розкрадають управителi. Вона хоче прилаштувати його на цю посаду. Ясно ж не раз казала, чого ж йому ще? Вiн теж не хоче її мати тiльки за любовницю. Значить, що ж тут виясняти? Чи не сподiвається вiн, що вона все ж таки вiдмовиться вiд усiх своїх маєткiв, стане його жiнкою, «другом», «товаришем», пiде на службу до якогось бюро, буде носити дешевенькi капелюхи, на якi iплює її покоївка? А вiн за це одкриє їй, що вiн член Iнараку, член страшної банди розбiйникiв, що за саму участь у нiй — смертна кара. Божевiльний вiн чи просто мерзенний, жалюгiдний лицемiр?
Сузанна виходить iз грота i, кругло пiднявши повну руку, легкими дотиками пальцiв поправляє зачiску. Цiлував її там хто? Лице спокiйне, очi привiтно-насмiшкуватi повертаються то до одної, то до другої Але хiба пiзнаєш що-небудь по її лицi?
Пiдходить до групи голої Мадонни. Чогось, видко, просить у Мадонни. Обидвi дивляться в його бiк. Мадонна нерiшуче знизує голими рожевими плечима. Сузанна, очима смiючись, часто, певно хитає їй головою й iде через круг до лопуха.
Макс поспiшно вiдхиляє тiло в другий бiк, закладає ногу на ногу й напiвприплющує очi.
— Я була бiльше, нiж хвилинку? Сердився? Га?
О, дурницi. Вiн собi трошки задрiмав Надворi така спека, а iут такий чудесний холодок.
— Ну, так Я так i знала, що ти задрiмаєш. Я умовляла на ших дам затанцювати бiскаю. Спецiально для тебе. Цих ти ще не бачив. Одна вiдмовилась, — шкода! — а друга, здається, буде. Ти зробив на неї враження.
Гм. Бiская — рiч, розумiється, непогана, естетична з усiх поглядiв, але перше те, що вiн абсолютно не має часу, по-друге вiн має до неї справу, яка нiяк не пiдходить до бiскаї, а третє, нарештi, танцювати бiскаю перед твором Адел трош ки… неестетично. I навiть непристойно.
З iусiх аргументiв вона, розумiється, почула тiльки трсгiй. Вона, Сузанна Фiшер, може зробити що-небудь неестетичне?
Вона, якiй найвищi митцi, найтоншi, найчулiшi знавцi краси щодня спiвають хвалу i славу за її власну красу й за найкраще розумiння всякої естетики?! О, як зараз вона за це вишкiрить зуби!
Сузанна сiдає поруч iз Максом, швиденько, непомiтно проводить нiжною й теплою долонею по лицi йому и просто, лукаво, пошепки говорить:
— А от ти зараз побачиш, чи пристойно. А за те, що не поголився, укушу Чуєш?
I зараз же пiдводиться i, подивившись кудись угору, хитає головою.
Пiсля руки на щоцi Макса лишається атласистий теплий слiд i свiжий, нiжний запах, од якого на губах виступає почування м'яких, вогких i таких хвилюючо-податливих уст Сузанни.
Макс прибiльшено зiтхає, перекладає ногу на ногу й схиляє голову на плече з виглядом людини, яка дожидається потягу.
Раптом звiдкись ледве чутно просочується до гомону голосiв трошки гунявий, металiчний i нiжний звук. За ним другий, смiливiший, виразнiший, хвилястий. Першi ноти бiскаї! Гомiн майже зразу затихає, поспiшно дзвякає посуд, по залi проходить шелест шовку, i з-за дерев, кущiв, лапатого листя, з синiх iприсмеркiв закуткiв з'являються рiзнофарбнi плями облич, як химернi живi квiтки.
Мадонна з синiми очима лiниво, неохоче пiдводиться й байдуже поправляє на клубах легенький рожевий пояс, який не зовсiм точно виконує своє призначення. Знизнувши одним плечем, вона зiтхає й повiльно, дивлячись собi пiд ноги, взутi в легенькi рожевi черевички, дрiбними кроками виходить у круг i стає перед мармуром.
Макс iз ворожим, гидливим усмiхом слiдкує за нею. Яка вона здаеться тут незграбна, важка, м'ясиста в порiвняннi з iим незаймане дiвочим, зворушливо чистим тiлом каменя. (Хоча збудована Мадонна досить гарно, це треба признати, i окремо взяте тiло її може претендувати на вистанцi на першу премiю).
Мелодiя бiскаi все густiше, виразншiе заповнює залу. Здається, вона виходить не з одного мiсця, а з усiх бокiв, зi стiн, зi стелi, з кожної щiлини. Гунявий звук, як голос дiвчини, якiй затулено носа, веде перед, тамтам обережно час од часу робить два удари й замовкає, неначе легенько пiдпихає у спину дiв чину.
Мадонна з синiми очима стоїть лицем до статуї, все нижче й нижче похиляючи перед нею ясно жовту голову. Потiм стає на одне колiно й витягує врiвнi з похиленою головою рожевi молодi руки Тамгам голосно, вiадно б'є два рази. I зараз же дзвенить мiдь, вихром здiймаються скрипки, гунява дiвчина розкриває уста, випускаючи вiльнi, металiчнi, нiжнi звуки.
Мадонна схоплюється з колiн, пiдкидає руки i, легко, гордо несучи груди вперед, iде назустрiч коханому.
