— Я — ваша слуга, як і мій чоловік, — мовила я, рішуче зосередивши свій погляд на кімнатних туфлях королеви. На щастя, нічого цікавого вони собою не становили і тому не збиралися оживати.
— Я маю довкола себе достатньо придворних і дурнів, пані Ройдон. Із такими фразами ви не знайдете серед них місця для себе. — Очі Єлизавети зловісно блиснули. — Не всі мої розвідники звітують вашому чоловікові. Скажи мені, Привиде, яка справа привела тебе до доктора Ді?
— Приватна справа, — сказав Метью, насилу стримуючи своє роздратування.
— Таких немає — принаймні в моєму королівстві, — відказала королева, пильно поглянувши Метью в обличчя. — Ти сказав мені, щоб я не довіряла своїх таємниць тим, кого ти іще не перевірив на вірність мені, — тихо продовжила вона. — Ясна річ, моя вірність самій собі під сумнів не ставиться.
— То була приватна справа, що стосується доктора Ді й мене, мадам, — повторив Метью, тримаючись своєї «легенди».
— Чудово, пане Ройдон. Оскільки ви вперто не розкриваєте свою таємницю, я розповім про свої справи з доктором Ді, а тоді подивимося, чи розв’яжеться у вас після цього язик. Я хочу, щоб Едвард Келлі повернувся назад до Англії.
— Наскільки мені відомо, він тепер — сер Едвард, ваша величносте, — виправив її Берглі.
— А звідки ви це знаєте? — суворо спитала Єлизавета.
— Від мене, — спокійно мовив Метью. — Це ж моя робота, чи не так, знати такі речі? А навіщо вам потрібен Келлі?
— Він знає, як виготовити філософський камінь. І я не допущу, щоб він потрапив до рук Габсбургів.
— Он чого ви боїтеся, — з явним полегшенням сказав Метью.
— Я боюся померти і залишити своє королівство на поталу псам з Іспанії, Франції та Шотландії, які гризтимуться за нього, як за шматок м’яса, — заявила королева, встаючи та наближаючись до нього. І чим ближче вона підходила до Метью, тим разючішою ставала їхня різниця в зрості та силі. Неймовірно — така маленька жінка, а примудрилася скільки років виживати в неймовірно складних умовах, коли, здавалося, всі обставини складалися проти неї. — Я боюся за те, що буде з моїм народом, коли мене не стане. Кожного дня благаю Бога, щоб він допоміг мені врятувати Англію від страшної загрози.
— А-а-а-амінь, — проспівав Берглі.
— Едвард Келлі — не посланець Божий, який нам допоможе, запевняю вас.
— Кожен правитель, який заволодіє філософським каменем, матиме невичерпне джерело багатств. — Очі Єлизавети заблищали. — Якби я мала в своєму розпорядженні більше золота, то знищила б іспанців.
— Якби бажання могли перетворюватися на курей, то у жебраків не було б проблем із харчуванням, — сказав Метью.
— Не забувайтеся, пане Ройдон, — застеріг його Берглі.
— Її величність зібралася пливти через воду, яка таїть у собі численні небезпеки, мілорде. І моя робота полягає також і в тому, щоб застерігати її від цих небезпек, — обачливо і офіційно відповів Метью. — Едвард Келлі — демон. Його алхімічні дослідження відбуваються у небезпечній близькості від магії, і Волтер може це підтвердити. Конгрегація вдається до відчайдушних кроків, намагаючись підігрівати інтерес Рудольфа Другого до окультизму, щоб він, бува, не пішов небезпечним шляхом короля Якова.
— Яків мав усі підстави заарештувати тих відьом! — палко вигукнула Єлизавета. — Що ж до мене, то я теж маю всі підстави заявити права на філософський камінь, якщо хто-небудь із моїх підданих виготовить його.
— Ви й стосовно Волтера були налаштовані так само жорстко, коли він подався до Нового Світу? — поцікавився Метью. — Якби він знайшов золото у Вірджинії, ви теж почали б вимагати, щоб він віддав його геть усе вам?
— Здається, що саме про це і йшлося у нашій угоді, — сухо зазначив Волтер, — і швидко додав: — Хоча, ясна річ, я би з радістю віддав все те золото її величності.
— Я знала, що тобі не можна довіряти, Привиде. Ти в Англії для того, щоб служити мені, однак кажеш про оту Конгрегацію так, наче для тебе її побажання є важливішими за мої.
— Я маю таке ж бажання, як і ви, ваше величносте: врятувати Англію від нещастя. Якщо ви підете шляхом короля Якова і почнете переслідувати відьом, демонів та верів серед ваших підданих, то через це постраждаєте і ви, і держава.
— І що ж ти пропонуєш мені робити натомість? — спитала Єлизавета.
— Я пропоную нам укласти угоду — приблизно таку саму, яку ви уклали з Рейлі. Я потурбуюся, щоб Едвард Келлі повернувся до Англії, щоб ви змогли ув’язнити його у Тауері, і нехай він там намагається створити для вас філософський камінь, якщо зможе.
— А навзамін? — Єлизавета вдалася у свого батька і тому чудово розуміла, що в цьому світі нічого не дається задарма.
— Навзамін ви дасте притулок стільком відьмам, скількох мені вдасться порятувати з Единбурга, допоки божевілля короля Якова не скінчиться саме по собі, природним шляхом.
— Ні в якому разі! — відказав Берглі. — Лишень подумайте, мадам, що може трапитися з вашими стосунками із північними сусідами, якщо ви погодитеся пустити через кордон десятки шотландських відьом?!
— У Шотландії вже не залишилося багато відьом, — похмуро зазначив Метью. — Оскільки ви відкинули всі мої попередні прохання.
