Більше нічого я не роздивився, бо звісився з даху, учепившись обома руками за край, і поліз униз. Підвів очі й побачив третього вартового, що опускав меч на мої руки.
Я розтиснув пальці. Полетів додолу. Упав і покотився. Заболіла щиколотка, та я про це й не думав. Поки шкандибав геть, уперше завертаючи за ріг і виходячи на ринкову вулицю, на землю довкола мене з тріском падали списи та кийки. І хоч я шкандибав дедалі повільніше, волання позаду мене незабаром почало затихати вдалині.
Ще раз завернувши за ріг, я зупинився, щоб перевести дух, бо задихався та хрипів. Тоді, хитаючись, поплівся далі вглиб міста, доки не впевнився, що відірвався від своїх переслідувачів.
Зрештою опустився на стілець у першому-ліпшому барі й не без насолоди випив кухоль жахливого пива.
Торба з монетами незручно трималася на моєму животі, напинаючи тканину в’язничної куртки. Поглянувши на тьмяно-брунатну тканину з великими червоними стрілками, я усвідомив, що поводжуся якось дурнувато. Мій опис, напевно, уже вийшов, тож мене розшукують усі гоґівські посіпаки. Знайти мене буде не так уже й важко. Стукаючи монетою по столі, я відчув, як мій лоб починає зрошувати піт.
Від вигляду невенкеблійських грошей в офіціанта спалахнули очі; він ухопив їх із дрожем у пальцях і шанобливо поніс геть. За них я отримав велику пригорщу арґансів; ясна річ, мене ошукали, та я однаково радісно побіг геть. І забіг до першої на шляху крамниці із виставленим біля входу одягом. Мовою есперанто тут розмовляли кепсько, але достатньо, щоб я зміг прикупити якісь мішкуваті штани та плащ, а також плетений кошик, аби прилаштувати в ньому торбу з грішми. Почуваючись у безпеці, принаймні наразі, я побрів углиб міста. Пройшов жвавими вулицями до ринку, а там придбав крислатий шкіряний капелюх із барвистим пером. Мало-помалу я роздобув іще одягу та врешті-решт убрався по-новому, викинувши кошик із в’язничним одягом і надійно сховавши гроші в елегантній наплічній сумці. Тоді вже темніло, і я остаточно загубився.
А ще стривожився за Бібс. Я зробив усе, що міг, аби подбати про її безпеку, віддалити її від себе та свого злочину. Чи цього досить? Я швидко відчув провину й потребу зв’язатися з дівчиною. Легше сказати, ніж зробити. Спершу треба знайти будівлю Ліги, свій єдиний орієнтир, а вже звідти повертатися.
Коли я знайшов її, вже були сутінки, а ще я дуже, дуже втомився. Однак вибору не мав: мусив продовжувати. Подався тим шляхом, яким проїхав кінний транспорт із Бібс і її полонителями; знайшов ріг вулиці, на якому ми з нього вийшли. Звідти мені було досить легко дістатися до ресторану, в якому ми поїли, а тоді розвалитися на стільці, зітхнувши з полегшенням. Тепер я міг лише сподіватися, що вона запам’ятала цей заклад і додумається сюди прийти. Я зняв капелюха, і мою шию обгорнула гаряча стрічка болю.
— Зрадник, — просичав мені на вухо голос Бібс, тим часом як я булькав і безладно махав руками, неспроможний ні до чого дотягтися. Невже настав кінець?..
Мало не настав. Коли я вже поринав у несвідомий стан, біль зменшився, а відрізок дроту впав мені на коліна. Я потер зболену шию, з якої цебеніла кров, а Бібс відсунула один стілець і сіла за стіл. Вона оцінила вагу моєї заплічної сумки, а тоді зазирнула до неї. У Бібс було підбите око й кілька синців довкола рота.
— Я б могла тебе вбити, — сказала вона. — Така була сердита, так і збиралася вчинити. Але побачивши, що ти приніс гроші, я зрозуміла, що це був твій план і ти прийшов сюди на зустріч зі мною. Та позаяк мене добряче обробили, мені здавалося, що я мушу відповісти тобі тим самим. Замовлю трохи вина.
— План... — прохрипів я, а тоді кашлянув. — Вирубив тебе, щоб вони подумали, ніби ти непричетна до пограбування.
— Це спрацювало — інакше мене б тут не було. Вони мене трохи погамселили, а тоді всі як один побігли за тобою. Я в тій колотнечі рушила назирці за ними. Просто поблукала, до сутінків не потрапляючи нікому на очі. Я тебе ненавиділа. В мене не було грошей, не було нічого. Крім оцього синця під оком. Тобі пощастило, що я не задушила тебе.
— Дякую, — відповів я, а тоді одним махом видудлив пів-кухля вина, щойно офіціант поставив його переді мною. — Це було єдине, що я міг зробити. Поки ти розмовляла зі стариганем, я оглянув систему оборони. Прорватися крізь неї було неможливо. Та позаяк ми вже були всередині, я втямив, що є чималий шанс вибратися. Тому й забрав гроші.
— Неймовірно. Міг би сказати мені.
— Це було нереально. Вивести тебе з ладу, аби залишити непричетною, — єдине, що спало мені на думку. Вибач, але воно спрацювало.
Пропустивши монети крізь пальці, Бібс, як не дивно, всміхнулася.
— Джиммі, хлопчику мій, ти маєш рацію. Така велика здобич варта кількох синців. А тепер рушаймо. Ти перевдягнувся, і я мушу зробити те саме.
— Тоді до найкращого остелу в місті.
— На гарячу ванну та справжню їжу. Згода!
