— Чудово! — вигукнула вона, втішено засміявшись; у неї були дуже акуратні білі зубки. — Допомігши крихітці Бібс, ти зробив собі величезну послугу. Я добре знаю цю планету, знаю, де тут водяться гроші. Знаю, як грішми прокласти собі шлях із планети, коли ми закінчимо. Ти їх крастимеш, я витрачу, і нашим негараздам кінець.
— Звучить логічно. Чи не обговорити нам це за їжею? Час сніданку вже давно минув.
— Звісно, я знаю гарний заклад.
Так воно й було. Ресторанчик виявився маленьким і непоказним, тим часом як фельйон-га-кік-моґ — набагато кращим на смак, аніж можна було припустити з його назви. Запили ми його великою мискою рут ґвіну, який був досить пристойним червоним вином; я запам’ятав його назву на майбутнє. Коли ми наїлись, я взяв із глека на столі тріску й почав виштовхувати з-поміж зубів шматочки хряща.
— Не проти, якщо я поставлю тобі запитання? — запитав я. Бібс надпила своє вино й махнула рукою на знак згоди. — Ти знаєш, чому я опинився в ув’язненні. Чи не сприйняла б ти за неввічливість, якби я поцікавився, з якої причини позбавили волі тебе?
Вона так гупнула по столі своїм кухлем, що він розколовся і з нього потекла кармінова цівочка. Бібс цього не зауважила: лице дівчини спотворила гримаса гніву, і я почув скрегіт її зубів.
— Це він постарався, я певна, точно він, цей bastarda chufiollo! — Останній вислів був чи не найстрашнішою образою в мові есперанто. — Капітан Гарс, ось хто. Він знав, що флот Ліги розшукує нас через контрабанду зброї. Він розрахувався з нами тут, а наступного дня мене заарештували. Він настукав їм і підкинув мені в торбу кеварґен. Із цим доказом мене пов’язали за наркотики — продаж місцевому населенню й усяке таке. Я хочу його вбити.
— Я теж — за те, що призвів до смерті мого друга. Та навіщо йому знадобився твій арешт?
— Помста. Я витурила його з ліжка. Він був надто збочений, як на мій смак.
Я глитнув, кашлянув, зробив добрий ковток вина й понадіявся, що вона не помітить, як фарба залила моє обличчя. Вона не помітила. Її очі, досі затуманені гнівом, вдивлялися у простір повз мене.
— Убити його, я справді хотіла б убити його. Я знаю, що це неможливо, та як же він на це заслуговує!
— Чому ж неможливо? — запитав я з певним полегшенням, радіючи, що розмова повернулася до таких зручних тем, як убивство та помста.
— Чому? Що тобі відомо про цю планету, Джиме?
— Нічого. Крім її назви, Стерен-Ґвандра.
— Місцевою говіркою це означає «планета». Місцевим бракує лінгвістичної фантазії. Принаймні тим, хто мешкає тут, у Брастірі. Ця планета, як і багато інших заселених планет, опинилася відрізаною від галактичних зв’язків у роки розпаду. Брастір, цей континент, має обмаль природних ресурсів, а за кілька століть місцеві примудрилися розгубити всі старі технології. Вони такі темні, що більшість із них забула есперанто. Щоправда, не забули торговці: їм доводилося мати справу з прибережним островом. Коли ті галактичні зв’язки було відновлено, тут уже запанував своєрідний сільськогосподарський напівфеодальний лад.
— Як на Спіовенте?
— Не зовсім. Біля самого берега є той клятий великий острів, про який я згадувала — відділений від материка вузькою протокою. Там поклади майже всіх корисних копалин, вугілля й нафти в цій півкулі. Саме тому його було заселено насамперед і тому він процвітав, доки за часів діаспори не прибула друга хвиля іммігрантів. І хоч нікому з новоприбулих не дозволили на ньому оселитися, їм було байдуже: цей континент, повністю відкритий і щедрий, влаштовував усі зацікавлені сторони.
Промисловість і техніка там, на Невенкеблі, а тут — землеробство й лісівництво. Сумніваюся, що в роки розпаду щось змінилося: гадаю, їхні зв’язки лише зміцніли. Саме тому ми ніколи не підберемося до Гарса досить близько, щоб його вбити.
— Я не розумію. Як це стосується його?
— Він на острові. Він недосяжний.
Бібс зітхнула й почала виводити кінчиком пальця кола в калюжці розлитого вина. Я так нічого й не второпав.
— Але ж Гарс — венієць, як ти. Капітан венійського корабля. Чому вони його захищають?
— Тому що він не венієць, ось чому. Корабель придбало військо Невенкебли, а він ним командував. Ми з радістю пристали на їхній план, вони добре платили. У питаннях, пов’язаних із грішми, венійці дуже гнучкі. Але він справді якесь велике цабе в тамтешньому війську. Вони всім там заправляють. Усю ту зброю, яку ми перевозили, було виготовлено на острові. Афера вийшла добра, інопланетних грошей було вдосталь. Але коли флот Ліги підійшов занадто близько, із нами розрахувались і призупинили торгівлю. Дістати його на тому острові просто неможливо.
— Я знайду можливість.
— Сподіваюся. Допоможу тобі всім, чим зможу. Та почнемо з початку, Джиме. Нам доведеться ненадовго залягти на дно, поки нас шукатимуть, і для цього знадобиться чимало арґансів. Скільки їх у тебе?
Вона розклала перед собою вкрадені монети, а я докинув до них свої.
— Замало. Нам потрібна велика сума на хабарі, на безпечний сховок. Я маю контакти: колись продавала дещо одному скупникові краденого. За годящу ціну він може знайти нам прихисток...
