— Одного покарання зазвичай вистачає, щоб зламати дух навіть найупертішому новобранцеві. Однак інколи новобранці потребують другого покарання. Ще рідше який-небудь закоренілий зухвалець потребує третього покарання. Але третього покарання не буває. Хочете знати, чому третього покарання не буває?
Червоні очі гнівно зиркнули згори вниз, і ми всі пожалкували, що тієї миті не перебували десь інде — байдуже, де.
— Оскільки ви надто тупі, щоб запитати, чому, я вам повідомлю. Третій раз — це кінець. За третім разом вас, поки ви будете хвицатися, кричати й кликати матусю, запихатимуть до камери зневоднення, де дев’яносто дев’ять цілих дев’яносто дев’ять сотих відсотка всіх ваших безцінних тілесних рідин буде висмоктано із сухим свистом. Ви знаєте, які тоді будете на вигляд? Ви будете отакі!
Він сягнув до кишені та вийняв крихітну зневоднену фігурку призовника в крихітній зневодненій формі; його крихітне личко навіки застигло у гримасі жаху. Вояки настрашено застогнали, а кілька найслабших попадали непритомні, глухо гепнувши. Сержант Бельбас усміхнувся.
— Так, ви станете точнісінько такі. Тоді ваше крихітне сухе тільце на місяць повісять на казармену дошку оголошень як пересторогу іншим. Опісля його покладуть до поштового конверта із прокладкою та вишлють батькам разом із іграшковою лопаткою для допомоги з похованням. Отже, запитання є?
— Перепрошую, сер, — запитав тремтливий голос, — процес зневоднення є миттєвим і безболісним чи затяжним і жахливим?
— Добре запитання. Ви провели перший день в армії, а ще не знаєте точно, яким він буде?
Знову залунали стогони й гупання тих, хто падали непритомними. Сержант схвально кивнув.
— Гаразд. Дозвольте розповісти вам, що відбуватиметься далі. Ми їдемо до ТПНС на ВБМ. Тобто до табору підготовки новобранців Сліммарко на військовій базі Мортстерторо. Ви пройдете основний курс підготовки. Ця підготовка перетворить вас із хирлявих цивільних слабаків на міцних, відданих, шанобливих солдатів. Дехто з вас відсіється під час основної підготовки й буде похований з усіма військовими почестями. Пам’ятайте про це. Вороття немає. Ви станете або добрими солдатами, або мерцями. Ви зрозумієте, що військо — це нелегко, зате справедливо.
— А що в ньому справедливого? — видихнув один новобранець, і сержант копнув його в голову.
— Справедливо те, що ви всі маєте рівні можливості. Ви можете пройти основну підготовку чи відсіятись. А зараз я вам дещо скажу. — Він нахилився вперед і пихнув таким несвіжим диханням, що найближчі до нього призовники знепритомніли. Тепер у його усмішці не було нічого веселого. — Насправді я хочу, щоб ви відсіялись. Я зроблю все, що зможу, аби ви відсіялися. Кожен новобранець, якого відправляють додому на інвалідному візку чи в ящику, заощаджує державі гроші та знижує податки. Я хочу, щоб ви відсіялися зараз, а не в бою після кількох років високовартісної підготовки. Ми розуміємо одне одного?
Якщо мовчання — знак згоди, ми точно розуміли одне одного. Прямолінійна чіткість цієї методики викликала в мене захват. Військо мені не подобалось, але я починав його розуміти.
— Запитання є?
У тиші в мене гучно забурчав живіт, і з моїх вуст злетіли слова:
— Так, сер. Коли ми поїмо?
— А в тебе міцний шлунок, новобранцю. Більшості присутніх тут надто зле від військової правди, щоб їсти.
— Я лише думаю про свій військовий обов’язок, сер. Мушу їсти, щоб бути сильним, як добрий солдат.
Він покрутив цю думку в своєму дрімучому мозку, водночас гнівно туплячись у мене маленькими поросячими очицями. Кінець кінцем його випнута щелепа кивнула, опустившись у складки жиру під підборіддям.
— Правильно. Ти щойно зголосився піти по пайки. За отими дверима в кормовій перегородці. Ворушись.
Я заворушився. І замислився. Кепські новини: я в армії, і мені в ній нічого не подобається. Добрі новини: ми прямуємо на базу Мортстерторо, де Бібс востаннє бачила капітана Гарса-Зеннара-Зеннора чи як там його. Він стояв на початку мого списку месника, та просто зараз я тяжко працював на початку власного списку виживання. Гарсові доведеться зачекати. Я відчинив двері, і за ними знайшлася невеличка шафка з одним ящиком. На ньому видніласьетикетка: «ПАЙКИ БОЙОВІ “ОТ-РУТА”». Це, певно, були саме вони. Та коли я підняв ящик, він здався підозріло легким як на повний корабель солдатів-почат-ківців.
— Роздавай їх, kreteno, а не милуйся ящиком, — загарчав сержант, і я поквапився виконати наказ. Пайки «От-Рута» й справді здавалися справжньою отрутою. Сірі цеглини в поліетиленовій обгортці. Я пройшов серед своїх пурпурових товаришів, і кожен із них, вихопивши по пайку, не без підозри починав його обмацувати.
