Останнє слово було наказом мені, і я кашлянув, а тим часом його обтягнуті гумою пальці полізли вглиб.
Було ще дещо, та я добре пам’ятаю лише найважливіше. Відділення аналізу сечі, де ми стояли рядами та тремтіли, всі як один тримаючи в руках нещодавно наповнені паперові стаканчики. Наша черга поволі сунула вперед (навшпиньки, бо підлога була мокра), до санітара в білому халаті, з білою маскою, в черевиках і гумових рукавичках, який занурював у кожен стаканчик одноразову піпетку та переносив одну краплю в одне з відділень великої хімічної тарілки. Викидав піпетку до переповненої ємності та споглядав хімічну реакцію. Кричав: «Негативний, наступний!» — і продовжував.
Або огляд на предмет геморою. Описати його детально заважають міркування доброго смаку, але там справді стояли вишикувані юнаки, що нагинались і хапалися за гомілки, тоді як демонічний лікар теж нагинався та пробігав іззаду вздовж їхніх рядів, наставивши на них ліхтарик.
Або ін’єкції... О-о-о, так, ін’єкції. Поки черга на них повзла вперед, я втямив, що юнак переді мною — якийсь бодибілдер. Серед схожих на мундштуки рук і вивернутих досередини колін його засмаглі біцепси та відшліфовані пекторальні м’язи виділялись, як справжній пам’ятник мужності. Він повернувся до мене зі стривоженим виразом на вузлуватих м’язах обличчя.
— Не люблю голки, — сказав він.
— А хто любить? — докинув я.
Це в будь-якому разі негарно, а в ситуації масованої атаки — відверто загрозливо. Я нажахано дивився вперед, наближаючись до точки неповернення. Щоразу, коли чиєсь тремтливе тіло займало потрібну позицію, санітари обабіч нього робили йому ін’єкції в передпліччя. Щойно голки викидали, жертву відштовхував назад скотиняка-наглядач у формі. Кілька невпевнених кроків уперед — і ще дві ін’єкції. Пацієнт, скрутивши руки від болю, спирався на стіл неподалік. Там йому робили щеплення. Дуже продуктивно.
Занадто продуктивно для штангіста. Ставши в потрібну позицію, він закотив очі й повалився непритомний на підлогу. Однак це не перешкодило військовій ефективності. Зблиснуло дві голки — і зроблено дві ін’єкції. Сержант схопив бодибілдера за ноги та поволік уперед, де його, після решти ін’єкцій, відкотили вбік оклигувати. Я скреготнув зубами, мужньо спробував приготуватися до шквалу уколів і зітхнув.
Якоїсь миті масовий медичний огляд завершився останнім нападом на ті крихти особистої гідності, що ще могли залишатись у жертв. Досі голі, досі з поліетиленовими пакетами в лівицях і дедалі грубішими теками у правицях, ми почовгали вперед черговою вервечкою. Упоперек кімнати стояв ряд пронумерованих столів, майже як у прийомній залі аеропорту. За кожним столом сидів пан у темному костюмі. Коли черга дійшла до мене, сержант-гуртоправ озирнувся через плече й тицьнув у мене товстим куцим пальцем.
— Ти, паняй до номера тринадцять.
Чоловік за столом, як і всі інші, кого я помітив, носив окуляри в товстій оправі. Можливо, тепер повинні були оглянути наші очі й такими ми стали б у разі невдачі. У мене вкотре забрали теку, вклали туди черговий друкований аркуш — і я побачив, як на мене крізь товсті лінзи пильно дивляться крихітні червоні очиці.
— Вам подобаються дівчата, Джеку?
Запитання було геть неочікуване. Втім, завдяки йому я уявив милий образ Бібс, що затьмарив собою медичне знущання довкола мене.
— Ще б пак, подобаються, — миттєво відповів я. Він щось записав.
— Хлопці подобаються?
— Дехто з моїх найкращих друзів — хлопці.
Я почав здогадуватися, чим займається цей простачок.
— Отакої! — Різкий розчерк олівця. — Тоді розкажіть мені про свій перший гомосексуальний досвід.
У мене від здивування відвисла щелепа.
— Мені не віриться, що я це чую. Ви проводите психіатричний огляд за інструкцією?
— Не верзи при мені всякої каґальні, малий, — огризнувся він. — Просто відповідай на запитання.
— У вас слід відібрати диплом медика за некомпетентність — якщо він у вас узагалі був. Ви, мабуть, не мозко-прав, а просто одягнена ним випадкова людина.
— Сержанте! — крикнув той надтріснутим голосом, побуряковівши. Позаду мене почувся звук кроків. — Цей призовник не йде на співпрацю.
Мої голі ноги різонув іззаду гострий біль, і я, зойкнувши, відскочив убік. Сержант знову заніс тонку різку й облизав губи.
— Поки що цього досить, — сказав мій оглядач. — Якщо на мої запитання правильно відповідати.
— Так, сер, — відповів я та різко виструнчився. — Запитання повторювати непотрібно. Перший досвід у цій сфері я здобув у віці дванадцяти років, коли за допомоги великих гумок я та ще чотирнадцятеро хлопців...
Я продовжував у тому самому дусі, тим часом як він радісно черкав, а сержант роздратовано забурчав і перевальцем відійшов. Коли бланк було заповнено останньою вигадкою, мене відпустили й наказали приєднатися до інших. Ми знову повернулися до ліфтів і напхалися досередини оголеними гуртами по сорок душ. Двері зачинилися на час спуску. Двері відчинилися.
