На мосту розвертається дорослий, важезний танк,стріляє в парламент, танки завжди поводяться так.Ну, не завжди, але часто, природа їх не нова:боєприпаси для танка – це як для нас слова.Вони і розумні, і зв'язні. Зрозуміють їх там і тут.Щоб правителя не зачіпали, не затівали бунт,не ходили колонами скрізь, де державний покладено брук,на якому стоїть вартовий із жезлом в одній із рук.Танк-дитина – він теж корисний. Перетинає паркет,і дзижчить, і гримить, а малий войовничий шкетвставляє йому батарейки, натискає на кнопку – смерть:у старої ляльки-єврейки живіт розпанаханий геть.Ну, а шкет войовничий сміється, гладить танк по його броні,танк муркоче і просить – дай колись постріляти й мені.Є ще лялька одна, сестричка. І на ляльці нове вбрання.В тої ляльки на лобі – вирва. Від снаряду. І так – щодня.Я з дитинства до танка прив'язаний. В нього є гармата страшна,від усякого смутку і немочі танк мене захистить – і вона.І нехай відірвуть мені ноги – поповзу, адже гусениці – не біда,і велика гармата-фалос буде стояти, тверда!<p>♦ ♦ ♦</p>білена хата зелена хвіртка нагідкина підвіконні – скарбничка кицька підківкатут доживали фашистські два недобиткинімецький холуй і румунська дівкабо коли німці та й воювали з есесесеромнаші з гвинтівки стріляли а ті з автоматавона лягала до ліжка з румуном тим офіцерома він у їдальні у фриців робив салати
