— Визнаю, що зацікавився, — сказав я. — Але замість цього маю займатися справами.
— Чудово, — промовила вона. — Ти справді збираєшся сплатити мені все? Нарешті знайшов собі покровителя?
Я хитнув головою.
— Однак у мене з’явилася надзвичайна можливість. Шанс дістати справді гарного покровителя, — трохи помовчав. — У Вінтасі.
Вона здійняла брову.
— Далеченько, — з наголосом вимовила Деві. — Я рада, що ти зайшов сплатити свій борг, перш ніж поскакати на інший бік світу. Хто його знає, коли ти вернешся.
— Це точно, — погодився я. — Однак у фінансовому плані я опинився в дещо дивному становищі.
Деві захитала головою, перш ніж я договорив.
— Однозначно ні. Ти вже завинив мені дев’ять талантів. Я не позичатиму тобі ще грошей у день твого від’їзду.
Я підняв руки, неначе захищаючись.
— Ти неправильно зрозуміла! — запевнив я, відкрив гаманець і висипав на стіл таланти та йоти. Вивалився й перстень Денни, і я зупинив його, перш ніж він скотився з краю столу.
Я показав на купку монет перед собою — трохи більше, ніж тринадцять талантів.
— Це всі гроші, які в мене є, — пояснив я. — На них мені треба доволі швидко дістатися Северена. Подолати тисячу миль із гаком. А це проїзд щонайменше на одному кораблі. Харчі. Проживання. Гроші на карети чи користування поштою.
Називаючи кожен пункт із цього переліку, я пересував відповідну суму з одного боку столу до іншого.
— Нарешті прибувши до Северена, я муситиму купити собі одяг, який дасть мені змогу перебувати при дворі, не скидаючись на музиканта-обірванця, яким я насправді є, — пересунув іще трохи монет.
І показав на нечисленні монетки, які залишилися.
— Отже, у мене замало грошей, щоб погасити борг перед тобою.
Деві дивилася на мене з-за складених драбинкою пальців.
— Розумію, — серйозно промовила вона. — Треба знайти якийсь альтернативний спосіб погашення боргу для тебе.
— Я думаю ось що, — заговорив. — Я можу лишити тобі заставу до свого повернення.
Її погляд ковзнув униз, до стрункого темного силуету мого футляра з лютнею.
— Не лютню! — швидко сказав я. — Вона мені потрібна.
— А що тоді? — запитала Деві. — Ти завжди казав, що не маєш чого заставити.
— Маю дещицю, — сказав я, попорпався в дорожній торбі й дістав книжку.
У Деві спалахнули очі. А тоді вона прочитала напис на корінці.
— «Риторика і логіка»? — скривилася.
— Те саме, — запевнив я. — Але вона вартісна. Особливо для мене. А ще… — я сягнув у кишеню плаща й дістав ручну лампу. — У мене є це. Симпатична лампа моєї власної конструкції. У неї сфокусований промінь і градуйований перемикач.
Деві взяла її зі столу й покивала самій собі.
— Пам’ятаю цю штуку, — сказала вона. — Раніше ти казав, що не можеш із нею розлучитися через обіцянку, дану Кілвінові. Ситуація змінилася?
Я ясно всміхнувся їй — на дві третини нещиро.
— Насправді саме ця обіцянка робить цю лампу ідеальною заставою, — пояснив я. — Я цілком певен: якщо ти віднесеш цю лампу Кілвінові, він щедро заплатить, просто щоб забрати її з… — я прокашлявся. — Недобрих рук.
Деві знічев’я порухала перемикач великим пальцем — від тьмяного світла до яскравого й назад.
— І це, певно, було б необхідною умовою? Повернути її Кілвіну?
— Ти чудово мене знаєш, — відповів я. — Мені аж майже ніяково.
Деві знову поставила лампу на стіл поряд із моєю книжкою й поволі вдихнула через ніс.
— Книжка, цінна лише для тебе, — проказала вона. — І лампа, цінна лише для Кілвіна, — Деві похитала головою. — Неприваблива пропозиція.
Я з різким болем потягнувся до плеча, відчепив свиріль таланту й пересунув на стіл і її.
— Це срібло, — пояснив я. — А ще рідкісна штука. Вона забезпечить тобі безкоштовний вхід до «Еоліяна».
— Я знаю, що це таке, — Деві взяла свиріль і уважно її оглянула. А тоді показала пальцем. — Ти мав перстень.
Я заціпенів.
— Не мені його віддавати.
Деві засміялася.
— Він у тебе в кишені, хіба ні? — клацнула пальцями. — Ну ж бо. Покажи його мені.
Я дістав його з кишені, та не передав Деві.
— Я чимало потерпів за нього, — зауважив я. — Цей перстень Емброуз забрав у одного мого друга. Я просто чекаю, коли зможу повернути перстень їй.
Деві сиділа мовчки, простягнувши руку. За мить я поклав перстень їй на долоню.
Вона піднесла її до лампи й нахилилася вперед, замруживши одне око на загостреному личку.
— Гарний камінець, — схвально мовила Деві.
— Оправа нова, — нещасним голосом зауважив я.
Деві обережно поклала перстень на книжку поряд із моєю свиріллю та ручною лампою.
— Ось які умови, — проказала вона. — Я залишу ці речі собі як заставу на твій поточний борг у дев’ять талантів. Цього вистачить на один рік.
— Один рік і один день, — уточнив я.
Вона вигнула кутик рота в усмішці.
— Як казково! Дуже добре. Це відкладе термін сплати боргу на один рік і один день. Якщо ти не встигнеш відплатити мені до завершення цього терміну, ці речі буде втрачено, а наш борг — погашено, — її усмішка стала лихою. — Хоча мене можна вмовити повернути їх в обмін на певну інформацію.
Я зачув подзвін із дзвіниці вдалині й тяжко зітхнув. Часу на торг було обмаль, адже я вже й так запізнювався на зустріч із Трепом.
