Алверон був старший, аніж я очікував. Він мав серйозне обличчя, в його вустах і очах відбивалася гордість. У його гарно підстриженій шпакуватій бороді було дуже мало чорного волосся, але шевелюра в нього досі була пишна та густа. Очі також не пасували до його віку. Вони були світло-сірі, розумні та проникливі. Не старечі.
Коли я ввійшов до кімнати, мейр перевів погляд цих очей на мене. В одній руці він тримав листа від Трепа.
Я зробив стандартний поклон номер три. Як називав його мій батько, «Гонець». Уклонився низько й офіційно, як і годилося з огляду на високе становище мейра. Шанобливо, проте не улесливо. Те, що я грубо порушую правила пристойності, ще не означає, що я не можу грати в цю гру, коли вона мені корисна.
Мейр хутко перевів погляд униз, на листа, а тоді знову підняв його.
— Квоут, так? Ти швидко пересуваєшся, якщо так прудко прибув. Я навіть відповіді від графа не очікував так скоро.
— Ваша милосте, я поспішав як міг, аби опинитись у вашому розпорядженні.
— А й справді, — він уважно оглянув мене. — І ти, схоже, підтвердив графову думку про твій розум, адже дістався аж до моїх дверей, не маючи нічого, крім запечатаного листа в руці.
— Ваша милосте, я подумав, що найкраще буде з’явитись якнайшвидше, — безстороннім тоном промовив я. — Ваш лист указував на те, що ви до певної міри поспішаєте.
— І те, як ти це зробив, вражає, — сказав Алверон і позирнув на високого чоловіка, що сидів за столом поряд із ним. — Чи не так, Даґоне?
— Так, ваша милосте, — Даґон поглянув на мене темними байдужими очима. Лице в нього було суворе, загострене й беземоційне. Я притлумив у собі дрож.
Алверон знову позирнув на листа.
— Треп, безумовно, трохи полестив тобі тут, — зауважив він. — Красиво говорить. Харизматичний. Найталановитіший музикант, якого він бачив за останні десять років…
Мейр продовжив читати, а тоді знову підвів погляд. Очі в нього були уважні.
— Ти наче трохи замолодий, — невпевнено промовив він. — Тобі ледь за двадцять, правильно?
Від мого шістнадцятиліття саме минув місяць. У листі я навмисне не став цього згадувати.
— Я молодий, ваша милосте, — визнав я, постаравшись не брехати по-справжньому. — Але музикую з чотирьох років, — говорив я з тихою впевненістю, вдвічі сильніше радіючи своєму новому одягу. В лахмітті я неодмінно був би схожий на голодного босяка. А тепер був гарно вбраний і засмаглий після днів, проведених у морі, завдяки худорлявому обличчю здаючись старшим на кілька років.
Алверон довго, задумливо дивився на мене, а тоді кивнув, вочевидь, задоволений.
— Чудово, — промовив він. — На жаль, я наразі серйозно заклопотаний. Чи буде тобі зручно зустрітися завтра? — насправді це було не запитання. — Ти знайшов житло в місті?
— Ваша милосте, я ще не укладав жодних домовленостей.
— Ти залишишся тут, — спокійно мовив він. — Стейпсе! — гукнув він, лише трохи підвищивши голос, і огрядний чолов’яга, схожий на бакалійника, майже миттєво опинився поряд. — Прилаштуй нашого нового гостя десь у південному крилі, поблизу садів, — Алверон знову повернувся до мене. — Твій багаж прибуде згодом?
— На жаль, увесь мій багаж було втрачено дорогою, ваша милосте. Кораблетроща.
Мейр на мить здійняв брову.
— Стейпс надасть тобі потрібні речі, — він склав листа від Трепа й жестом наказав нам піти. — Гарного вечора.
Я швидко вклонився і слідом за Стейпсом покинув кімнату.
***
Розкішніших апартаментів я ще не бачив, уже не кажучи про те, щоб у них жити; в них було повно старої деревини та відшліфованого каменю. На ліжку лежала перина завтовшки у фут, а коли я відсунув завісу на ліжку й ліг усередині, мені здалося, що воно завбільшки з усю мою кімнату в Анкера.
Мої кімнати були такі приємні, що минув майже цілий день, перш ніж до мене дійшло, як я їх ненавиджу.
Тут також доречна аналогія зі взуттям. Не треба шукати найбільшу пару. Треба шукати пару, що підходить. Якщо у вас завелике взуття, то ноги натираються та вкриваються пухирями.
Так само мені муляли кімнати. Там були величезний порожній гардероб, кілька порожніх комодів і голі книжкові полиці. Моя кімнатка в Анкера була крихітна, але тут я почувався висхлою горошиною, що торохтить усередині порожньої скриньки для коштовностей.
Але ці апартаменти, хоч і були завеликі для моїх відсутніх пожитків, виявилися замалими для мене. Я був зобов’язаний лишатися там і чекати, коли мейр мене викличе. Позаяк я гадки не мав, коли це може статися, я був усе одно що в пастці.
Щоб віддати належне гостинності мейра, я мушу згадати й дещо позитивне. Їжа була прекрасна, хоч і дещо охолола, доки прибула з кухонь. Також знайшлася чудова мідна ванна. Гарячу воду занесли слуги, але витікала вона звідти по трубах. Я не очікував відшукати такі зручності так далеко від цивілізаторського впливу Університету.
До мене навідався один із кравців мейра, запальний маленький чоловічок, який обміряв мене шістдесятьма різними способами, теревенячи про придворні плітки. Наступного дня хлопчик-кур’єр доставив два комплекти вишуканого одягу кольорів, які мені пасували.
