— Я сказала, що в тебе напрочуд гарний кетан з огляду на те, як давно ти навчаєшся, — виправила вона. — А навчаєшся ти менш як два місяці. Це взагалі не термін.
— Це бісить, — визнав я. — Якщо я і зроблю випад у твій бік, то лише тому, що ти мені дозволила. В цьому немає жодного сенсу. Це ти мені подарувала. Я не здобув цього сам.
— Будь-який твій удар чи кидок у мій бік заслужений, — сказала Вашет. — Навіть якщо я його тобі даю. Але я розумію. Чесна конкуренція — річ неабияка.
Я вже зібрався сказати дещо інше, та вона затулила мені рота рукою.
— Я сказала, що розумію. Припини битися, коли вже виграв, — не прибираючи руки з мого рота, вона задумливо постукала пальцем. — Чудово. Продовжуй удосконалюватись, і я знайду тобі супротивника твого рівня.
Я вже майже почав освоюватись у Герті. Моя мова вдосконалювалась, і тепер, маючи змогу швидко обмінюватися люб’язностями з іншими, я почувався менш ізольованим. Вашет раз у раз розділяла зі мною трапези, допомагаючи почуватися не таким зневаженим.
Того ранку ми вже позаймалися з мечами, а це означало легкий початок дня. Вашет досі показувала мені, як включати меч у кетан, і билися ми вкрай рідко. За кілька годин у такому режимі ми попрацювали над моєю адемічною, а тоді знову позаймалися з мечами.
Після обіду ми перейшли до рукопашного бою. Я зловив себе на думці, що принаймні в цьому просуваюся добре. За пів години Вашет не лише почала дихати важче, а й трохи спітніла. Я, звісно, досі не був для неї викликом, але вона стільки днів провела у принизливій безжурності, а тепер нарешті почала докладати хоч трохи зусиль до того, щоб залишатися попереду.
Тож ми продовжували битись і я помітив таке… Як би його сказати делікатно? Вона чудово пахла. Не парфумами, не квітами, нічого такого. Вона пахла чистим потом, змащеним металом і травою, зім’ятою тоді, коли я перед цим повалив її на землю. Запах був гарний. Вона…
Делікатно цього, мабуть, не описати. Я хочу сказати, що від неї пахло звабливістю. Не в тому розумінні, ніби вона мене зваблювала, а ніби вона була створена зі звабливості. Коли вона наближалася до мене, щоб поборюкатися, поєднання її запаху з дотиком її тіла до мого… Якусь мить я почувався так, ніби хтось клацнув у мене в голові перемикачем. Я тільки про те й думав, щоб цілувати її вуста, кусати м’яку шкіру в неї на шиї, зривати з неї одяг і злизувати з неї піт…
Звісно, я нічого такого не робив. Але тоді мені хотілося цього понад усе. Про це ніяково згадувати, та я не буду виправдовуватися — лише нагадаю, що тоді був у розквіті юності, в гарній фізичній формі та здоровий. А вона була доволі привабливою жінкою, хоч і на десять років старшою.
Додайте до цього й те, що я просто перейшов із люблячих обіймів Фелуріян до завзятих рук Лосін, а з них — до тривалих, безплідних тренувань із Темпі дорогою до Герта. Отже, я протягом трьох витків постійно перебував у стані виснаження, тривоги, спантеличення чи жаху.
Тепер же я не відчував нічого такого. Вашет була доброю вчителькою та дбала про те, щоб я якомога краще відпочивав і розслаблявся. Я набирався впевненості у своїх уміннях і спокою поряд із нею.
Зважаючи на все це, не так уже й дивно, що в мене була саме така реакція.
Однак на той час я був суто по-юнацьки приголомшений і знічений. Відійшов від Вашет, шаріючись і силкуючись вимовити вибачення. Спробував приховати своє очевидне збудження, та цим лише привернув до нього ще більше уваги.
Вашет опустила погляд на те, що мої руки марно намагалися приховати.
— Що ж, гадаю, я вважатиму це за комплімент, а не за цікавий новий спосіб атакувати.
Якби від сорому можна було померти, я так і вчинив би.
— Ти хочеш подбати про це сам? — невимушено запитала Вашет. — Чи волів би мати партнера?
— Прошу? — дурнувато перепитав я.
— Ходімо, — вона жестом показала на мої долоні. — Навіть якби ти зміг свідомо не пускати цього в голову, це точно позбавило б тебе рівноваги, — низько, гортанно реготнула. — Тобі доведеться подбати про це, перш ніж ми продовжимо заняття. Я можу залишити тебе наодинці, або ж можна знайти тихе місце й перевірити, хто може краще прип’яти іншого. Виграє той, кому вдадуться дві спроби з трьох.
Невимушений тон її голосу навів мене на думку про те, що я неправильно її розумів. А тоді вона багатозначно всміхнулася мені, і я усвідомив, що пречудово її зрозумів.
— Там, звідки я родом, учитель і учень нізащо… — я спіткнувся, намагаючись вигадати ґречний спосіб розрядити ситуацію.
Вашет поглянула на мене, закотивши очі. Її роздратоване обличчя здавалося дивним для адема.
— А ще ваші вчителі й учні ніколи не б’ються? Не розмовляють? Не їдять разом?
— Але це… — заговорив я. — Це…
Вона зітхнула.
— Квоуте, пам’ятай: ти походиш із варварського місця. Чимало думок, із якими ти виріс, просто помилкові й дурнуваті. Передусім це стосується дивних звичаїв, яких ви, варвари, понавигадували довкола статевих ігор.
— Вашет, — заговорив я. — Я…
Вона урвала мене різким жестом.
