Разом з тим, її явно нітрохи не цікавила більша частина того, чого я навчився від Фелуріян. Вона не мала охоти до гри у плющ, а тисячу рук ледве терпіла, хоч і справді полюбляла, і зазвичай у нас виходила не тисяча рук, а радше сімдесят п’ять. Загалом, щойно ми відсапувалися, Вашет починала зав’язувати на собі червоні шати найманця й нагадувала мені: якщо я й далі забуватиму вивертати п’яту назовні, то ніколи не зможу вдарити сильніше, ніж шестирічний хлопчина.
***
Я проводив час не лише за навчанням у Вашет. Будучи заклопотаною, вона відправляла мене попрактикувати кетан, подумати про летані чи подивитися на тренувальні бої інших учнів.
Іноді траплялися дні чи вечори, коли Вашет просто звільняла мене. Тож я дослідив містечко довкола й виявив, що Герт значно більший, аніж мені здавалося спочатку. Просто в ньому житлові будинки та крамниці були не скупчені, а розкидані по кількох квадратних милях кам’янистого гірського схилу.
Купальні я знайшов швидко. Тобто мене туди цілеспрямовано відправила Вашет, наказавши змити із себе варварський сопух.
То було диво. Величезна кам’яна будівля, зведена, як я підозрював, чи то на природному гарячому джерелі, чи то на якомусь дивовижному водогоні. Там були великі зали, повні води, і маленькі зали, повні пари. Зали з глибокими басейнами для купання й зали з великими латунними ваннами для миття. В одній із цих зал басейн був такий великий, що в ньому можна було плавати.
Повсюди в будівлі спілкувались адеми, не зважаючи ні на вік, ані на стать інших, ані на кількість одягу одне на одному. Це й близько не здивувало мене так, як здивувало б за місяць до того, та до цього все одно треба було довго звикати.
Попервах мені було важко не витріщатися на груди оголених жінок. Відтак, коли новизна трохи стерлася, стало важко не витріщатися на шрами, що перетинали тіла найманців. Тих, хто прийняв червоні шати, там було легко впізнати навіть без одягу.
Замість боротися з бажанням продавати витрішки, я вирішив, що легше приходити рано вранці чи пізно ввечері, коли в купальнях майже нікого немає. Приходити туди та йти звідти в несподіваний час було неважко, позаяк їхні двері не мали замка. Купальні були відкриті для всіх цілодобово. Мило, свічки й рушники можна було брати скільки завгодно. Як пояснила мені Вашет, обслуговувала купальні школа.
Ідучи на брязкіт заліза, я знайшов кузню. Чоловік, який там працював, виявився приємно говірким. Він із радістю показав мені свої знаряддя й розповів, як вони називаються адемічною.
Навчившись дивитися туди, куди слід, я побачив, що над дверима крамниць є вивіски. Шматки дерева з вирізьбленими чи намальованими зображеннями того, що продавалося всередині: хліба, трав, бочкових клепок… Слів не було на жодній вивісці — на щастя для мене, позаяк я геть не вмів читати адемічною.
Я завітав до аптеки, в якій мені сказали, що мені там не раді, і до кравецького ательє, де мене зустріли тепло. Я витратив частину вкрадених трьох роялів на два нові комплекти одягу, бо той, який був при мені, був помітно зношений. Я купив сорочки та штани приглушених кольорів відповідно до місцевої моди, сподіваючись, що вони допоможуть мені влитися в громаду трішечки краще.
Також я годинами спостерігав за меч-деревом. Попервах робив це за наказами Вашет, але невдовзі зрозумів, що мене тягне туди у вільний час. Його рухи гіпнотизували й утішали. Часом видавалося, ніби його гілки писали на небі, виписували літера за літерою ім’я вітру.
***
Вашет, вірна своєму слову, знайшла мені партнерку для тренувань.
— Її звати Селеан, — повідомила Вашет за сніданком. — Ваша перша зустріч відбудеться біля меч-дерева опівдні. За ранок приготуйся так, як уважаєш за краще.
Нарешті. Шанс показати себе. Шанс помірятися розумом із людиною мого рівня вправності. Правдиве змагання.
Я, звісно, прийшов до меч-дерева заздалегідь; коли я побачив, як вони наближаються, мене на мить охопила спантеличена паніка: здалося, ніби маленька постать поряд із Вашет — це Пенте, жінка, яка здолала Шегін.
А тоді до мене дійшло, що це не може бути Пенте. Постать, яка наближалася разом із Вашет, була низенька, проте вітер обвівав пряме, худорляве тіло, позбавлене властивих Пенте вигинів. Ба більше, на цій постаті була яскраво-жовта, наче кукурудзяні рильця, сорочка, а не червоні шати найманця.
Я притлумив напад розчарування, хоч і знав, що це дурість. Вашет сказала, що знайшла для мене гідного супротивника. Очевидно, що це не могла бути людина, яка вже прийняла червоні шати.
Вони підійшли ще ближче, і мій захват остаточно стух.
То була маленька дівчинка. Навіть не молоденька дівчина років чотирнадцяти. То була
Я відчув себе приниженим. Утримався від обуреного крику лише через те, що знав: Вашет це видасться неймовірно нечемним.
— Селеан, це Квоут, — мовила Вашет адемічною.
