Ця дівчинка зміряла мене оцінним поглядом, а тоді мимоволі підступила до мене на пів кроку. Комплімент. Вона вважала мене достатньою загрозою, щоб захотіти опинитися досить близько для завдання удару в разі потреби. Так вона опинилася ближче, ніж стала б доросла людина, бо була нижча на зріст.
«Увічливе привітання», — показав я.
Селеан відповіла на мій жест тим самим. Можливо, то мені примарилось, але скидалося на те, що кут, під яким вона тримала руки, натякав на «ввічливе привітання не з підлеглої позиції».
Якщо Вашет це й побачила, то нічого про це не сказала.
— Я бажаю, щоб ви побилися.
Селеан іще раз мене оглянула. Її худеньке личко виражало типову для адемів байдужість. На її волосся повіяв вітер, і я побачив у неї над бровою не до кінця загоєний поріз, що тягнувся вгору і зникав у волоссі.
— Чому? — спокійно запитала дівчинка. Вона не здавалася наляканою. Радше вже скидалося на те, що їй не спадає на думку ні найменшої причини побитися зі мною.
— Тому що ви можете навчитися дечого одне в одного, — промовила Вашет. — А ще — тому що я так кажу.
Вона показала мені жестом: «Увага».
— Кетан у Селеан просто винятковий. Вона має не один рік досвіду і з легкістю може зрівнятися з будь-якими двома дівчатами свого розміру.
Вашет двічі торкнулася плеча Селеан. «Застереження».
— Між тим Квоут нещодавно познайомився з кетаном і багато чого має навчитися. Зате він сильніший за тебе, а також вищий і має більший розмах рук. А ще йому властива варварська хитрість.
Я поглянув на Вашет, не знаючи напевне, кепкує вона з мене чи ні.
— До того ж, — продовжила Вашет, звертаючись до Селеан, — ти в дорослому віці, найпевніше, будеш така на зріст, як твоя мати, тож тобі слід навчатися битися з більшими за себе. — «Увага». — І наостанок: він не так давно познайомився з нашою мовою. Не дражни його за це.
Дівчинка кивнула. Я помітив, що Вашет не заборонила дражнити мене з інших приводів.
Вашет випрямилася й заговорила офіційним тоном.
— Жодних намагань завдати ушкоджень, — почала задирати пальці, рахуючи правила, яких навчила мене, коли ми взялися до рукопашного бою. — Бити можна сильно, але не зі злістю. Бережіть голови й шиї, навіть не тягніться до очей. Кожен із вас відповідає за безпеку партнера. Якщо один із вас однозначно знерухомить другого, не намагайтеся вирватися з хвату. Подавайте доречні сигнали і вважайте, що бій закінчено.
— Я це знаю, — промовила Селеан. «Роздратування».
— Це можна й повторити, — відповіла Вашет. «Сувора догана». — Поразка в бою — це простимо. Втрата самовладання — ні. Саме тому я привела сюди тебе, а не якогось маленького хлопчика. Я схибила у виборі?
Селеан опустила погляд. «Винуватий жаль. Знічене прийняття».
Вашет звернулася до нас обох:
— Завдання ушкоджень іншим через необачність — це не від летані.
Я також не розумів, яким боком стосується летані те, що я битиму десятирічне дівча, та знав, що про це патякати не варто.
І на цьому Вашет залишила нас самих, подавшись до кам’яної лави футів за сорок від нас, на якій сиділа інша жінка в червоних шатах найманця. Селеан зробила в бік спини Вашет складний жест, якого я не впізнав.
Відтак дівча повернулося до мене і зміряло мене поглядом.
— Ти перший варвар, із яким я битимуся, — промовила вона, коли минула одна довга мить. — Ви всі руді? — піднесла руку до волосся, щоб уточнити, про що вона.
Я хитнув головою.
— Нас таких небагато.
Вона повагалася, а тоді потягнулася ручкою.
— Можна помацати?
Тут я мало не всміхнувся, та спохопився. Трохи схилив голову й нагнувся, щоб дівчинка дотягнулася.
Селеан провела ручкою крізь моє волосся, а тоді потерла його трохи між великим і вказівним пальцями.
— М’яке, — тихенько засміялася. — Але зовні схоже на метал.
Вона відпустила моє волосся і знову відступила, опинившись на офіційній відстані. Зробила жест «увічлива подяка», а тоді підняла руки.
— Готовий?
Я невпевнено кивнув і теж підняв руки.
Я був не готовий. Селеан кинулася вперед і заскочила мене зненацька. Викинула руку вперед в ударі, цілячись мені просто в пах. Я присів, корячись самій лиш інтуїції, тож удар натомість влучив мені в живіт.
На щастя, тоді я вже вмів тримати удар, а за місяць жорстких тренувань мій живіт перетворився на суцільний масив м’язів. І все одно в мене неначе кинули каменем; я зрозумів, що до вечері матиму синець.
Я набрався впевненості та спробував один раз копнути Селеан. Хотів побачити, наскільки вона полохлива, а ще сподівався, що тоді вона позадкує, тож можна буде повернути собі рівновагу та краще скористатися перевагою в розмаху рук.
Як виявилося, Селеан узагалі не була полохлива. Вона не позадкувала, а ковзнула поряд із моєю ногою та вдарила мене в щільний клубок м’язів просто над коліном.
Через це я, опустивши ногу, мимоволі захитався й не повернув собі рівноваги, тоді як Селеан залишалася так близько до мене, що за бажання могла б на мене залізти. Вона склала руки докупи, вперлася ногами в землю та вдарила мене «молотінням пшениці». Від сили удару я перекинувся на спину.
