Страх мудреця полностью

Я завагався. Мені треба було швидко розповісти Алверонові про лжеартистів. Я був певен: якщо він спершу почує мою версію подій, то можна буде представити їх так, що я постану в позитивному світлі. Бо якщо спершу про них стане відомо з офіційних джерел, він, можливо, не побажає заплющувати очі на голі факти, що стосуються ситуації: я з власної волі забив дев’ятьох подорожніх.

Попри це, мені геть не хотілося, щоб Мелуан була присутня при цій розмові. Це тільки ускладнило б ситуацію. Я спробував іще раз, востаннє.

— Це надзвичайно похмура тема, ваша милосте.

Алверон похитав головою, злегка нахмурившись.

— Ми секретів не маємо.

Я притлумив покірне зітхання й витягнув зі внутрішньої кишені шейда цупкий шматок складеного пергаменту.

— Це один із документів про покровительство, наданих вашою милістю?

Алверон пробіг його поглядом сірих очей, явно трохи здивувавшись.

— Так. Звідки він у тебе?

— Ох, Леранде, — заговорила Мелуан, — я знала, що ти дозволяєш жебракам мандрувати у своїх землях, але ніколи не думала, що ти опустишся до покровительства над ними.

— Усього кілька труп, — запевнив він. — Як і належить людині мого рангу. Будь-який поважний дім має щонайменше кількох артистів.

— Мій, — твердо сказала Мелуан, — ні.

— Мати власну трупу зручно, — лагідно зауважив Алверон. — А мати кілька — ще зручніше. Тоді можна обирати підхожі розваги для будь-якого заходу, який влаштовуєш. От звідки, на твою думку, взялися музиканти на нашому весіллі?

Обличчя Мелуан не злагідніло, тож Алверон продовжив:

— Люба, їм не дозволяється виконувати нічого сороміцького чи безбожного. Я тримаю їх під надзвичайно строгим конт­ролем. І будь певна: жодне містечко в моїх землях не дозво­лило б виступати якійсь трупі, якби вона не мала при собі документа від шляхтича.

Він знову повернувся до мене.

— Так ми повертаємося до поточної теми. Звідки в тебе взявся їхній документ? Трупі без нього, напевно, кепсько.

Я завагався. Через присутність Мелуан не знав напевне, як найкраще підійти до цієї теми. Я планував поговорити із самим мейром.

— Так, ваша милосте. Їх було вбито.

Мейр не виказав подиву.

— Так я й думав. Це прикро, але таке час від часу трапляється.

Мелуан зблиснула очима.

— Чимало дала б, щоб таке траплялося частіше.

— Ти здогадуєшся, хто їх убив? — запитав мейр.

— У певному розумінні — так, ваша милосте.

Він очікувально здійняв брови.

— То хто ж?

— Я.

— Що ти?

Я зітхнув.

— Я вбив людей, при яких був цей документ, ваша милосте.

Він заціпенів.

— Що?

— Вони викрали двійко дівчат із міста, в якому були проїздом, — я ненадовго замовкнув, думаючи, як делікатно пояснити це перед Мелуан. — Дівчата були юні, ваша милосте, а чоловіки обійшлися з ними недобре.

Тут обличчя Мелуан, і без того суворе, стало холодним, як лід. Але заговорити вона не встигла, бо Алверон вражено запитав:

— І ти сам вирішив їх убити? Цілу трупу артистів, якій я надав дозвіл? — він потер чоло. — Скільки їх було?

— Дев’ятеро.

— Господи милосердний…

— На мою думку, він учинив правильно, — палко заявила Мелуан. — Скажу от що: дай йому два десятки вартових, і хай він учинить так само з кожним кодлом дранців-ру, яке знайде на твоїх землях.

— Люба моя, — сказав Алверон зі строгою ноткою в голосі. — Мені вони до вподоби не більше, ніж тобі, та закон — це закон. Коли…

— Закон визначаєш ти, — перебила вона. — Ця людина шляхетно прислужилася тобі. Ти маєш пожалувати йому землі й титул, призначити його до своєї ради.

— Він убив дев’ятьох моїх підданих, — суворо нагадав Алверон. — Коли люди порушують правопорядок, починається безвладдя. Якби я почув про це мимохідь, то повісив би його як бандита.

— Він убив дев’ятьох ґвалтівників-ру. Дев’ятьох дранців, убивць і злодіїв. Позбавити світ дев’ятьох чоловіків едема — це послуга нам усім, — Мелуан поглянула на мене. — Пане. На мою думку, ви вчинили цілком правильно та пристойно.

Її недоречна похвала лише роздмухала вогонь, який розпалював мої емоції.

— Не всі вони були чоловіками, моя пані, — сказав я їй.

Почувши це, Мелуан трохи поблідла.

Алверон потер обличчя рукою.

— Господи милосердний, хлопче. Твоя чесність — наче сокира лісоруба.

— А ще мушу зазначити, — серйозно промовив я, — перепрошую, та ті, кого я вбив, не були едема ру. І навіть справжньою трупою не були.

Алверон стомлено похитав головою й потицяв у документ перед собою.

— Тут сказано інакше. Едема ру і водночас трупа артистів.

— Документ був украдений, ваша милосте. Люди, яких я зустрів дорогою, перебили трупу ру й зайняли її місце.

Мейр із цікавістю позирнув на мене.

— Здається, ти цілком у цьому певен.

— Це мені один із них сказав, ваша милосте. Зізнався, що вони лише зображають трупу. Вони прикидалися ру.

Мелуан набула такого вигляду, ніби не могла зрозуміти, що викликає в неї ця думка: спантеличення чи огиду.

— І хто став би так прикидатися?

Алверон кивнув і докинув:

— Моя дружина говорить слушно. Видається ймовірнішим, що вони тобі збрехали. Хто не став би таке заперечувати? Хто добровільно зізнався б у приналежності до едема ру?