Стрімка могила полностью

— Чорт, — простогнала Робін, обмацуючи ногу. Вона порізалася, але хоч штани, на щастя, не порвала. Обмацавши ґрунт, вона знайшла, об що перечепилася: це був чи уламок пня, чи якогось кілка. Вона підвелася і в світлі місяця побачила кілька обламаних кілків, що утворювали криве коло. Згадалася історія Кевіна Пірбрайта, якого прив’язували до дерева на ніч у віці дванадцяти років. Невже до цих кілків колись прив’язували цілу групу дітей? Якщо так, то цим місцем більше не користувалися, бо кілки гнили собі в гущавині.

Трохи кульгаючи, Робін рушила далі і з допомогою проблисків місячного світла нарешті вийшла на узлісся. Тільки на темному, мокрому полі, за яким була ферма, вона зрозуміла, що не лишила записки для Мерфі. Надто втомлена і змучена, щоб повертатися, вона вирішила вибачитись наступного тижня. За п’ятнадцять хвилин Робін уже перелізла через ворота, а тоді пройшла повз темні й тихі «кімнати усамітнення» і з величезним полегшенням непоміченою прослизнула назад до гуртожитку.

Пі/Перешкода

ПЕРЕШКОДА означає труднощі.

Попереду небезпека.

Розгледіти небезпеку і знати, як лишитися на місці — ось мудрість.

«Ї Цзін», або «Книга Змін»

Якщо лист від Робін із Чапмен-Фарм не справив на Страйка такого сильного враження, як його лист — на неї, відсутність записки для Раяна Мерфі несказанно його потішила. Він приховав цю реакцію від Дева Шаха, коли той підтвердив, що в пластиковому камені (до якого він дістався удосвіта) був тільки один лист.

— Добре, що з нею все добре, — тільки й сказав Страйк, прочитавши повідомлення Робін за партнерським столом. — Та й інформації вона вже накопала збіса нівроку. Якщо Вілл Еденсор має там дитину, це частково пояснює його відмову піти.

— Ага, — погодився Дев. — Боїться переслідування. Розбещення неповнолітньої, це ж воно? Скажеш про це серу Коліну?

Страйк повагався, насуплено потираючи підборіддя.

— Якщо це точно дитина Вілла, то рано чи пізно ми муситимемо йому сказати, але я б спершу краще розібрався у ситуації.

— Неповнолітня є неповнолітня, — заявив Дев.

Страйк ще не бачив, щоб Шах виявляв таку безкомпромісність.

— Я з тобою згоден. Але те, що там діється, не можна оцінювати за нормальними мірками.

— В сраку ті нормальні мірки, — сказав Дев. — Біля дітей прутень належить тримати у штанях.

Запала коротка напружена мовчанка, а тоді Дев заявив, що мусить трохи поспати після нічного чатування в машині, і пішов.

— Що його так засмутило? — поцікавилася Пат, коли скляні двері зачинилися гучніше, ніж зазвичай, а Страйк вийшов із кабінету з горням у руці.

— Секс із неповнолітньою, — відповів Страйк, ідучи до раковини, щоб помити чашку, а тоді вирушити на стеження за Біґфу-том. — Не в самого Дева, — додав він.

— Ну, це я і так знаю, — сказала Пат.

Страйк не став питати, звідки. Серед найманих працівників агенції Дев був найгарніший, а Страйк із досвіду знав, що їхня офісна менеджерка схильна симпатизувати вродливим чоловікам. Ланцюжок асоціацій змусив його додати:

— До речі, якщо подзвонить Раян Мерфі, то цього тижня записки від Робін не було.

Щось у погляді Пат змусило його уточнити:

— Тобто її не було у камені.

— Наче я кажу, що ви її спалили, — огризнулася Пат і повернулася до клавіатури.

— Щось сталося? — спитав Страйк. Він би не назвав Пат промінчиком сонця по життю, але не пригадував, щоб вона так визвірялися без жодного приводу.

— Усе нормально, — відповіла Пат, зиркнувши на нього з-за монітора з незмінною електронкою в зубах. Страйк вирішив, що розумніше буде вимити горня мовчки.

— Що ж, піду я стежили за Біґфутом, — мовив він. Розвертаючись по пальто, він помітив стосик рахунків у Пат на столі. — Це від Літтлджона?

— Так, — відповіла Пат, швидко клацаючи клавішами.

— Можна, я подивлюся?

Страйк перебрав стос. Нічого незвичайного чи надмірного; власне, були навіть ознаки економії.

— Якої ви думки про Літтлджона? — спитав Страйк у Пат, повертаючи рахунки на її стіл.

— В сенсі — якої? — сердито підняла очі та.

— Просто питаю.

— Нормальний, — за мить вирішила Пат. — Згодиться.

— Робін мені казала, що він вам не подобається.

— Попервах здалося, що він занадто мовчазний. І все.

— Тобто він розговорився? — спитав Страйк.

— Так, — відповіла Пат. — Тобто ні… але він завжди ввічливий.

— Ви не помічали за ним нічого дивного? Дивної поведінки? Брехні?

— Ні. Чого ви мене про таке питаєте? — спитала Пат.

— Бо якби помічали, то були б у цьому не самі, — відповів Страйк. Він був заінтригований: ніколи раніше за Пат не було ні найменшої схильності утримуватися від строгих суджень про будь-кого — хоч клієнта, хоч працівника, хоч навіть самого Страйка.

— Він нормальний. Працює і працює, хіба ні?

Страйк не встиг відповісти, бо телефон на столі Пат задзвонив.