Поінформувавши Шаха про перебіг ночі, а тоді доїхавши до центру, Страйк зовсім утомився і роздратувався, і геть не зрадів, коли, стоячи на світлофорі, помітив величезний плакат, на який зазвичай не звернув би уваги. На ньому був Джонатан Вейс на темно-синьому й пересипаному зірками тлі. Одягнений у білі шати, він широко розкинув руки, а на красивому обличчі, піднятому до небес, квітнула усмішка. На плакаті було написано: «СУПЕРСЛУЖБА 2016! Цікавитесь Універсальною гуманітарною церквою? Приходьте на зустріч із Татом Джеєм в «Олімпії» у п’ятницю, 12 серпня 2016 року!»
— Знову дзвонила сестра Шарлотти Росс, — були перші й зовсім небажані слова Пат до неголеного Страйка, який прийшов до офісу о пів на десяту, маючи в руці куплену на вулицю булку з шинкою: до біса ту дієту.
— О. Лишила повідомлення? — спитав Страйк.
— Сказала, що на місяць поїде з країни, а коли повернеться — хоче зустрітися з вами.
— Вона чекає на якусь відповідь? — спитав Страйк.
— Ні, більше нічого не сказала.
Страйк рохнув і пішов до чайника.
— А ще вам дзвонив такий собі Джейкоб Мессенджер.
— Що? — здивувався Страйк.
— Каже, що зведений брат сказав, що ви його шукаєте. Каже, що сьогодні зранку ви можете дзвонити йому в будь-який час.
— Зробіть таку ласку, — мовив Страйк, розмішуючи підсолоджувач у каві, — передзвоніть йому і спитайте, чи він не проти поговорити у фейстаймі. Хочу бути певен, що то справді він.
Страйк пішов до кабінету, досі розмірковуючи про красуню, що внадилася стежити за його офісом. Якби тільки розмісити кашу, яку заварив Паттерсон, — і життя стало б значно простішим. І значно дешевшим.
— Він не проти фейстайму, — повідомила Пат за п’ять хвилин, заходячи до кабінету з папірцем, де записала номер Мессенджера. Коли вона вийшла, Страйк зайшов у фейстайм з комп’ютера і ввів номер Джейкоба Мессенджера.
Дзвінок був негайно прийнятий тим самим засмаглим молодим чоловіком, який усміхався з дошки на стіні в кабінеті. Так само білозубо усміхнений, з гладеньким темним волоссям і висмиканими бровами, він був відверто радий поспілкуватися зі Страйком, а от детектив відчув перш за все розчарування. Джейкобом Мессенджером хвора чи навіть присмертна людина на Чапмен-Фарм точно не була.
За кілька хвилин Страйк дізнався, що цікавість Мессенджера до церкви спалахнула, коли його агент отримав запрошення Джейкобові відвідати одну з благодійних ініціатив УГЦ, а тоді сфотографуватися у кофті з логотипом УГЦ, протрималася до невеликого інтерв’ю, де він розповів про свій інтерес до духовності та благочинства, а тоді згас, коли його було запрошено на тижневий ретрит на фермі без участі преси.
— Нафіга мені якась клята ферма, — розповідав Джейкоб, сяючи сліпучо-білими зубами. — Яка мені від неї користь?
— І справді, — погодився Страйк. — Що ж, це було дуже…
— Чекай, чекай, — продовжив Джейкоб, — а ти не думав зробити шоу?
— Що?
— Типу прихована камера, шоб знімала тебе на розслідуваннях. Я тебе погуглив. Слухай, мій агент зацікавиться. Я собі придумав таке, шо ми будемо командою, і ти мені типу показуватимеш, шо там як, а знімальна група…
— Я не…
— Буде тобі така реклама, — не відставав Мессенджер, а за його спиною саме пройшла якась сонна білявка у міні-сукні. — Більше слави. Я типу не хвалько, але скажу тобі, шо аудиторія в мене…
— Ні, це не варіант, — твердо відповів Страйк. — На все добре.
І він вимкнувся, хоча Мессенджер досі балакав.
— Придурок, — пробурмотів Страйк, підводячись, щоб зняти фото Мессенджера з дошки УГЦ, а тоді розірвав його і кинув до сміття. Потім він написав на папірці: «ХТО ТАКИЙ ДЖЕЙКОБ?» і прикріпив на місце світлини Мессенджера.
Відступивши на кілька кроків, Страйк вкотре порозглядав фото мертвих, незнайдених чи невідомих людей, пов’язаних із церквою. Окрім записки про Джейкоба, за останній час на дошці змінилося тільки те, що на ній з’явився інший папірець, який Страйк почепив сюди одразу після поїздки до Кромера. На ньому було написано: «БІГУН НА ПЛЯЖІ?» Папірець також знаходився в колонці «ще треба знайти/ідентифікувати».
