Сніданок на Чапмен-Фарм зазвичай був найтихішим прийомом їжі, оскільки відбувався о пів на шосту ранку. Під час попереднього візиту Джонатана Вейса на ферму його присутність на спільних трапезах обмежилася двома вечерями, тож коли на ранок після свого прибуття він увійшов до обідньої зали о шостій ранку, Робін зі здивованих поглядів вірян виснувала, що це украй незвичайна подія. Пролунали невпевнені аплодисменти: люди крутили головами, а тоді всі замовкнули, коли Вейс піднявся на сцену вже з мікрофоном. Мадзу стояла за ним неусміхнена, довгі крила чорного волосся ховали її обличчя в тіні.
— Друзі мої, — сумно всміхнувся Вейс, — моя кохана дружина пережила утрату. Дехто з вас міг помітити, що вона носить особливу прикрасу в формі перламутрової рибинки. Колись вона належала Дайю, Утопленій пророчиці. Рибинку знайшла у ліжку Дайю у ранок її вознесіння.
Зала тихо ахнула.
— Два дні тому моя дружина виявила, що мотузочка розірвалася, і рибка зникла. Вона шукала підвіску, але не знайшла. Певен, ви розумієте, що я не прошу вас долучитися до пошуків якоїсь незначної матеріалістичної дрібнички. Йдеться про артефакт церкви. Ми — Мадзу та я — будемо глибоко вдячні тому, хто зуміє повернути цю дорогоцінну річ. Я прошу вас відкласти звичні справи і допомогти нам знайти її.
Робін нюхом відчула нагоду. Лише раз на її пам’яті, у ніч, коли маленький Бо втік із дитячого гуртожитку, негнучку групову структуру на фермі було порушено. Якщо всі розійдуться хто куди, обшукуючи територію, щось може вийти і в неї. Пробігшись поглядом по залі, вона помітила, що до столу, де сиділа Емілі, підійшла Бекка і влаштувала інструктаж. Робін була певна, що тій групі було наказано під час пошуків триматися разом.
Натомість Вілл Еденсор саме виходив із їдальні на самоті. Робін схопила свою миску з-під каші, поспіхом поставила її на возик для брудного посуду й кинулася слідом.
Було тепло, але сипалася легесенька літня мжичка. Вілл прямував до подвір’я, схиливши голову й оглядаючи землю. Прикинувшись, що й сама виглядає підвіску, Робін повільно пройшла повз сараї та пральню, потай поглядаючи на Вілла, який саме дійшов до подвір’я і почав шукати там. Робін, якій дощ крапав за комір, саме оглядала постамент статуї Цілющого пророка, коли почувся гучний голос:
— Та я тутки вже шукала!
— Привіт, Шоно, — з підупалим серцем сказала Робін.
— Вілле! — гукнула Шона, чия вагітність уже стала помітною. — Тамки я теж уже шукала!
Вілл не відповів, а тільки відвернувся і поплентався до садиби. На розчарування Робін, до нього приєдналося ще двоє чоловіків, з жестів яких вона виснувала, що Віллу пропонують доєднатися до систематичних спільних пошуків у садку за садибою.
— Чула, казали, що вона могла упасти десь у класних кімнатах, — збрехала Робін Шоні, вирішивши, що спробує її якось здихатися. — Мадзу туди днями заходила.
— То ходімо! — запропонувала Шона.
— Не можу, — сумно відповіла Робін. — Мені сказали після подвір’я обшукати кухню, але навіть не уявляю, як би вона там опинилася. Впевнена, що той, хто її знайде, буде героєм.
— Ой, так, — відповіла Шона. — Буде! Все, я пуйшла до класів.
І вона побігла геть. Щойно Шона зникла з очей, Робін попрямувала не до пральні, а до проходу між жіночим та чоловічим гуртожитками, втупивши очі в землю, ніби й далі шукала загублену рибинку. Вона розуміла, що йти через поле до лісу серед білого дня ризиковано, але Вілл та Емілі були поза доступом, і вона хотіла досягнути хоч якоїсь своєї мети.
Робін трималася ближче до краю поля замість простувати через нього, часто озиралася і жалкувала про свій білий одяг, який чудово виділявся на тлі живоплоту: якщо хтось подивиться в цей бік від хвіртки, одразу її помітить. Та ось нарешті вона дісталася прихистку дерев і почала шукати старі дерева, в одному з яких мали знайтися дупло та сокира, описані Ніав Догерті.
Дивно було ступити до лісу при денному світлі, а ще дивніше — не йти звичним шляхом до пластикового каменя. Гай мав густий підлісок, був недоглянутий і, судячи з кількості опалого галуззя, навіть небезпечний для дітей, які тут гралися. Пригинаючись під навислими гілками, високо піднімаючи ноги над корінням та кропивою, обмацуючи стовбури у пошуках порожнин, Робін усвідомлювала, що знайти потрібне дерево за той час, який вона може безпечно пробути тут, буде великим таланом.
Дощик тихенько барабанив по кронах. Робін пройшла повз кремезний дуб, чий стовбур, на жаль, був цілісінький. Скоро вона опинилася на невеликій просіці, куди раніше була заблукала вночі й де з землі виринало коло стовпчиків. Більшість із них зогнила до пеньків, але на деяких наче виднілися сліди сокири.
Робін обережно ступила в центр кола, знову відзначивши, що воно справляє враження ритуального. Земля під ногами була нерівна, слизька від прілого листя. Стовпчики очевидно зрубали, і тепер Робін замислилася про те, що сокиру сюди могли принести саме для цього — щоб знищити коло. Може, сокиру сховали тут, бо складно було непомітно повернути її на ферму? Адже краще, щоб у крадіжці підозрювали кожного, ніж бути спійманим за руку?
