Серце Робін застукотіло частіше. Дописуючи в щоденник, вона скористалася порадою Ніав Догерті й щодня записувала тільки щось, що сподобалося, і щось, чого навчилася.
— Жодних питань, — провадив Вейс. — Жодних сумнівів. Ані якихось ознак внутрішнього життя Ровени.
— Я старалася уникати егомотивності, — відповіла Робін. Вейс аж загавкав сміхом, так, що вона сахнулася.
— Саме такої відповіді я чекав від тебе, Артемідо.
Робін не подобалося це повторення її нового прізвиська. Вона розуміла, що Вейс хоче водночас і підлестити їй, і вивести з рівноваги.
— Кажуть, що і на лекціях з доктрини ти поводишся так само. Не прагнеш дискусії, нічого не уточнюєш. Ти старанна, але мовчазна. І не виявляєш цікавості.
— Я думала…
— …що то був би вияв егомотивності? Зовсім ні. Я маю максиму про те, що краще один чесний скептик, ніж сотня таких, що думають, ніби пізнали Бога, а самі зачаровані лише власною побожністю. Але у цій відсутності цікавості та суперечки мене заінтригувало те, що ти — не покірлива натура. Аж ніяк. І ти не раз це демонструвала.
Робін силкувалася вигадати якусь відповідь, аж тут почула в коридорі рух, вовтузіння, а тоді голос Лін:
— Я н-н-не хочу їхати! Ні! Н-н-ні!
— Музика, — мовив Вейс, із брязкотом відклавши ніж та виделку, підвівся і спокійно підійшов до прихованої панелі на стіні. Він натиснув кнопку, і кімнатою полинула класична мелодія. Робін почула, як ляснули вхідні двері садиби. Вона встигла згадати, що Лін — майже напевно рідна донька Вейса, поки він повернувся на канапу і провадив так, наче нічого не сталося: — Тож ти, Артемідо, мене інтригуєш. З одного боку — пасивність, слухняність без питань, робота без скарг, щоденник без сумнівів, чимала пожертва церкві.
А з іншого — сильна, енергійна особистість. Поза семінарами з доктрини ти кидаєш виклик авторитетам і опираєшся глибшому зануренню у вчення церкви. Ти демонструєш сильну матеріалістичну схильність до важливості тіла замість духовних потреб. Звідки ці суперечності, Артемідо?
Робін, у якої завдяки їжі та воді побільшало сил, відповіла:
— Я стараюся вчитися і змінюватися. До церкви я дуже любила сперечатися. Саме тому мій наречений мене покинув. Мабуть… мабуть, моє фальшиве «я» нікуди не зникло і тримає мене.
— Дуже гарна, чітка, дотепна відповідь, — знов усміхнувся Вейс.
— Я стараюся бути чесною, — сказала Робін. Вона подумала, чи не допоможуть сльози переконати Вейса в її щирості. Після всіх потрясінь минулої години заплакати буде зовсім не важко.
— Чув, — мовив Вейс, — що єдиний випадок, коли ти показала інтерес до суперечки про церковну доктрину, мав місце у розмові з юним Віллом на городі.
— Я з ним не сперечалася, — якомога сумирніше відповіла Робін. — Я помилилася, а він мене виправив. Власне, це сталося кілька разів.
— А, он як… Віллові краще вдається запам’ятовувати доктрину, ніж утілювати її в життя, — знов усміхнувся Вейс. — Він розумний юнак, але досі не досягнув чистого духу, тому що раз у раз затинається на шостому кроці. Тобі відомо, що цей крок означає?
— «Чистий дух знає, що прийняття важливіше за розуміння», — процитувала Робін.
— Дуже добре, — кивнув Вейс. — Матеріаліст шукає розуміння, а чистий дух — істину. Де матеріаліст бачить суперечності, чистий дух усвідомлює, що різні концепції та ідеї є частинами цілого, осягнути яке здатне лише Божество. Вілл не може звільнити себе від прихильності до матеріалістичної концепції знання. Він старається, іноді майже досягає успіху, але тоді знову відкочується назад.
Вейс зазирнув Робін в обличчя, але вона утрималася від коментарів, розуміючи, що небезпечно показувати особливу цікавість до Вілла. Зрозумівши, що вона нічого не скаже, Вейс провадив:
— А ще ти кинула виклик Дзянові, коли він напоумляв Емілі на городі.
— Так, — кивнула Робін, — я зреагувала інстинктивно…
— «Інстинктивно», — повторив Вейс, — це вельми цікаве слово, яке дуже люблять матеріалісти. Тільки коли людство звільниться від низьких емоцій, що їх ми кличемо інстинктами, у нас буде шанс перемогти зло. Але твій… інстинкт, як ти його називаєш, Артемідо, здається, особливо збуджують Бунтарі.
— Я не розумію, що це означає, — сказала Робін.
— Вілл. Емілі. Навіть маленька мишка Лін має схильність до Бунту, — відповів Вейс.
— Та я їх майже не знаю, — відповіла Робін.
Кілька секунд Вейс мовчав. Він доїв усю їжу зі своєї тарілки, тоді поплескав по губах лляною серветкою і сказав:
— Я чув, що ти мала важке Одкровення. Маніфестувалася Дайю.
— Так, — відповіла Робін.
— Вона це робить, — мовив Вейс, — коли відчуває, що церкві щось загрожує.
Він дивився на Робін уже без усмішки, а вона змусила себе не відводити очей і тримати вираз подиву, а не паніки. Великі сині очі Вейса були непрозорі.
— Ти ж… не думаєш, що я загрожую церкві?
Ці слова прозвучали пошепки, і Робін навіть не прикидалася. Їй справді стиснуло горло.
— Що ж, побачимо, — без усмішки відповів Вейс. — Підведися для мене.
Робін опустила ніж та виделку на тарілку і встала.
— Сюди, — звелів Вейс, відходячи від канапи у центр килима та кімнати, подалі від меблів.
