Стрімка могила полностью

— Тут немає нічого дивного, — відповіла Нолі. — Перший шлюб взагалі стався до того, як… і хіба це все не Високорівнева Істина?

— Що саме? — спитав Вілл, так само нарізаючи цибулю, з якої він не зводив очей.

— Тата Джея та Маму Мадзу не можна… це інше. Вони ніби батьки… батьки для нас усіх.

— Матеріалістичне власництво, — знову буркнув Вілл.

— Ой, та що ти…

— Ти читала «Бгаґавад-Ґіту»?

— Звісно! — відверто збрехала Нолі.

— Володар Крішна застерігає проти носіїв демонічної природи: «Пихаті, корисливі, сповнені безуму, хтиві, і жертви приносять вони незаконні, фальшиві»[8].

— Божечки, так, повно, повно таких людей! — погодилася Нолі. — Оце на останніх зйомках…

Але її голос потонув у крику, який долинав з-за стін кухні.

Двері кухні прочинилися, і в них заскочила Пенні, чиє колись зелене волосся тепер було млявим і брунатним, а перед кофти вкривали плями, схожі на кров.

— Це Лін! — закричала вона. — В жіночому туалеті. Вона… о Боже…

Першими зірвалися з місця Робін та Вілл. Робін бігом кинулася за молодиком. Коліна плуталися у фартуху, за спиною чулися кроки старших жінок. Вони вибігли на подвір’я, а тоді біля дверей гуртожитку Вілл спинився. Чоловікам не можна було заходити до жіночого гуртожитку. Робін відштовхнула його, пробігла через порожню спальню й кинулася до ванної.

— Господи Ісусе, — вголос промовила вона.

З-під дверей однієї з туалетних кабінок розтікалася кривава калюжа. Вона бачила ноги Лін — закривавлені й нерухомі.

— Лін! — закричала Робін, гупаючи у замкнені двері, але відповіді не було. Робін кинулася до сусідньої кабінки, скочила на унітаз, схопилася за верхній край перегородки і перелізла через нього.

— Чорт, — лайнулася вона, зістрибнувши з іншого боку й ковзаючи на крові, що зібралась навколо юнки, яка зіщулилася біля унітазу.

Вона думала, що це самогубство, але одразу побачила, що кров — якої було жахливо багато — натекла з вагіни Лін. Її штани були просочені кров’ю, а сама дівчина сипіла, а її шию, обличчя та руки вкривала сердита червона висипка.

— Лін, — покликала Робін, — що сталося?

— 3-з-залиш м-м-мене, — прошепотіла Лін. — П-п-просто залиш.

Робін почула кроки і поспіхом відчинила двері, за якими побачила стривожені обличчя Пенні та жінок із кухні.

— Я приведу доктора Джова, — сказала Сіта та зникла з очей.

— Н-ні, — видихнула Лін. — Н-н-не треба Джова, н-н-не Джова..

— Тобі потрібен лікар, Лін, — сказала Робін. — Тобі треба до лікаря.

— Н-н-не до нього… Н-н-не треба… це н-н-нічого…

Робін узяла Лін за руку — та була гаряча — і стиснула її.

— Все буде добре, — пообіцяла вона.

— Н-н-не буде, — мляво відповіла Лін, хапаючи ротом повітря. — Якщо вона п-п-приведе Джова… н-н-не буде… н-н-ні…

Робін почула чоловічі голоси назовні, а за кілька хвилин — гучний голос Джова.

— Геть із дороги! — гаркнув він, заходячи до ванної кімнати, і жінки біля дверей кабінки кинулися навсібіч. Робін лишилася там, де була, і відчула, як пальці Лін сильніше стиснули її руки, коли над нею нависнув Джов.

— Що ти в біса заподіяла собі? — закричав він, дивлячись на Лін. Робін прочитала на його обличчі паніку.

— Нічого… нічого… — просипіла Лін.

— Я думаю, — мовила Робін, почуваючись страшенно винною за те, що отак зраджує Лін, але боячись наслідків свого мовчання, — що вона з’їла певну траву.

— Що за трава? — загорлав Джов. Його голос відлунював від кахляних стін.

— Лін, скажи йому, — попросила Робін. — Будь ласка, скажи. Подумай про Цін, — пошепки додала вона.

— П-п-полин… — вимовила Лін, знову хапаючи ротом повітря.

— Встань, — загарчав Джов.

— Здурів? — звела на нього очі Робін. — її ноги не тримають!

— Покличте сюди двох чоловіків! — гавкнув Джов на жінок, які повиходили до спальні.

— Що ти надумав? — спитала Робін.

— Ану пішла звідси! — гаркнув на неї Джов, але Робін лишилася на місці, так само тримаючи Лін за руку.

За дверима кабінки з’явилися Тайо та Вілл. Тайо здавався згидженим, Вілл — нажаханим.

— Обгорніть її рушником, — наказав Джов, — щоб все на заляпати. А тоді несіть до садиби.

— Н-н-ні, — запротестувала Лін, мляво відбиваючись від Тайо, який почав грубо обв’язувати її рушником.

— Я зроблю, — сказала Робін, відкинувши руку Тайо.

Лін підняли на ноги, загорнули в рушник, а тоді Вілл і Тайо понесли її геть.

— Прибери тут усе, — кинув Джов Робін на прощання, а тоді вийшов, і Робін почула, як він гаркнув ще до когось: — А ти йди допоможи їй.

Холоші штанів Робін набрали теплої червоної рідини. Вона повільно підвелася, гостро відчуваючи залізистий запах крові Лін, а до ванної, скрадаючись, повернулася Пенні з великими очима.

— Що з нею сталося? — пошепки спитала вона.

— Думаю, хотіла спровокувати викидень, — відповіла Робін, відчуваючи нудоту.

— О-о, — промовила Пенні. — Я не знала, що робити. Побачила кров з-під дверей…