— Слухай, а я тобі казала, що Дзян казав, що впізнав якусь людину, яка була на Чапмен-Фарм колись давно? Так? Бо я не пам’ятаю.
— Казала, — відповів Страйк, якому це перескакування з одного на інше здавалося тривожним сигналом, — так, казала.
— Ага, то я спробувала вирахувати, хто це, і думаю…
— Робін…
— …що це або Маріон Гакслі, або Волтер Фернсбі. З Дзянових слів складалося враження, що ця людина повернулася буквально щойно, а за віком з новоприбулих колись давно на фермі могли побувати тільки вони. Тож я спробувала дізнатися…
— Це може почекати, — перебив її Страйк. — Все може почекати.
— На Бога, не будь як моя мама! Вона мене осмикує, щойно я починаю щось шукати, ніби… ніби я якась геріатрична пацієнтка!
— Я не вважаю тебе геріатричною пацієнткою, — терпляче відповів Страйк, — я просто думаю, що тобі потрібна пауза. Якщо Волтер чи Маріон справді бували там раніше, ми можемо дослідити це питання, коли тобі стане…
— Не кажи «краще», я не хвора! Страйку, я хочу дістати ту кляту церкву, я хочу щось на них накопати, хочу…
— Я знаю, чого ти хочеш, і хочу того самого, але не хочу, щоб моя партнерка дійшла до нервового зриву.
— Я не…
— Відпочинь, поїж і заспокойся, чорт забирай. Слухай, — додав він, не даючи Робін відповісти. — У понеділок я збираюся до Торнбері, щоб спробувати поговорити з Шері Ґіттінз — чи Керрі Кертіс Вудз, як вона тепер зветься. Вона саме повернеться з відпочинку, її чоловік має бути на роботі, а вона, як я розумію, сидить удома з дітьми — про роботу на її сторінці я нічого не знайшов. Хочеш скласти мені компанію?
— О Боже, так, — з жаром погодилася Робін. — Буде привід здихатися батьків, якщо я їм скажу, що повертаюся до роботи. Я з ними точно більше не витримаю. А що ти сьогодні плануєш робити далі?
— Я сьогодні на Франках, — відповів Страйк. — В них уже все готово для великого ходу, а вони все бабраються. Хоч би вже наважилися.
— Ти що, справді хочеш, щоб вони спробували викрасти Ташу Майо?
— Правду кажучи, так. Тоді цих гадів можна буде арештувати. Я тобі казав, що одного вже затримували за сталкерство, а другого — за ексгібіціонізм? І що вони раніше мали інше прізвище? Гарне нагадування, що не всі диваки некривдні.
— Після Чапмен-Фарм я весь час про це думаю, — відповіла Робін. — Думаю про таке, як ця церква піднялася, про те, що їм за цей час зійшло з рук. Люди їм все спускають… мовляв, ну, дивні, але яка від них шкода…
— Якби ти знала мою маму, — сказав Страйк, який вже стояв на переході через Чарінґ-Кросс-Роуд, — то побачила б найчистіший взірець такого ставлення, який мені колись траплявся. Вона пишалася тим, що любить кожного, хто відрізняється. Насправді що сильніше хтось відрізнявся, то краще — і саме так моїм прийомним братом виявився Шпеник… до речі, про Шпеника, він вчора дзвонив і сказав, що Джордана Рейні повернули до в’язниці, але тримають його під наглядом у камері для самогубців.
— Ти плануєш знову з ним поговорити?
— Не думаю, що в цьому є сенс. Він, мабуть, не розтулить рота, навіть якщо Шпеникові друзі його знову віддухопелять. Він дуже сильно наляканий.
— Боїться Утопленої пророчиці? — спитала Робін, якій Страйк переповів свою розмову з Рейні ще дорогою з «Фелбріґґ-Лоджа» до Лондона.
— Коли Рейні був у церкві, Утопленої пророчиці ще не існувало, більшу частину його перебування там Дайю була жива. Ні, що більше я про це думаю, то сильніше мені здається, що Рейні боїться арешту на виході.
— Тобто?..
— Він зробив щось, за що боїться бути арештованим, щойно вийде з в’язниці.
— Але він не міг долучитися до утоплення Дайю. Ти ж казав, що він проспав.
— Так, але є купа варіантів сумнівних учинків і без Дайю. Може, він боїться покарання за те, що відбувається на тих полароїдах.
— Гадаєш, він на них присутній?
— Не знаю. Він може бути типом із татуюванням черепа. Тепер у нього на руці диявол, але він може перекривати стару картинку. Нам відомо, що Череп на фото содомізує чоловіка зі зниженим інтелектом і можливою травмою мозку, тож Рейні може боятися арешту за зґвалтування.
— О Боже, — сказала Робін, — насправді це все чистий жах.
— Звісно, якщо то і справді Рейні, на суді він міг би заявити, що діяв під примусом, — сказав Страйк. — Якщо церква справді має зброю, хтось цілком міг наставити її на тих дітлахів у масках свиней і змусити їх виконувати накази. Утім, я розумію, чому Рейні не хоче оприлюднення цієї історії. Ґвалтівники і педофіли навіть у середовищі засуджених злочинців вважаються найнижчим сортом. Добре, — сказав Страйк, згадавши, що не повинен заохочувати партнерку до думок про насильство і жорстокість замість відпочинку, — іди поїж тістечок і подивися з мамою кіно чи що. Щоб вона не ображалася.
— Вона, мабуть, сховала мій ноутбук, поки я тут з тобою розмовляю. Я тобі подзвоню, якщо поліція зв’яжеться зі мною з приводу Джейкоба.
— Гаразд, — відповів Страйк, — але доти…
— Пончики і ромкоми, — зітхнула Робін. — Так, так, добре.
