«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Відчувши полегшення від перспективи в понеділок повернутися до розслідування, Робін піднялася назад до квартири. У вітальні вона тихенько закрила ноутбук, плануючи повернутися до роботи, щойно ввечері батьки ляжуть спати на розкладеній канапі, а тоді прийняла з рук мами чашку чаю і шоколадний еклер.
— Що він хотів? — спитала Лінда, сідаючи на канапу.
— Сказати мені, щоб не хвилювалася і їла тортики, тоді він буде спокійний, — відповіла Робін, показавши на еклер.
— То коли там Раян повертається?
— Наступної неділі, якщо не знайде квитків на рейс раніше, — відповіла Робін.
— От Раян нам подобається, — сказала Лінда.
— Я дуже рада, — відповіла Робін, прикинувшись, що не почула мовчазного «на відміну від Страйка».
— Він дуже люб’язно тримав нас у курсі всього, — провадила Лінда, знову виразно замовчавши «на відміну від Страйка». — Як гадаєш, він хотів би дітей?
«На Бога!»
— Гадки не маю, — збрехала Робін. Насправді Раян досить відверто казав, що хотів би мати дітей.
— Він завжди питає, як справи в Аннабель, — з теплотою сказала Лінда, маючи на увазі небогу Робін. — Власне… у нас є новина. Дженні знову вагітна.
— Фантастика! — відповіла Робін, яка любила невістку, але не зрозуміла, чому цю новину притримали аж до цієї розмови.
— І, — провадила Лінда, глибоко вдихнувши, — дівчина Мартіна теж вагітна.
— Не знала, що в Мартіна є дівчина, — відповіла Робін. Мартін, її менший брат, єдиний з дітей досі жив із батьками і не затримувався на жодній роботі.
— Вони тільки три місяці разом, — відповіла Лінда.
— І яка вона?
Лінда і Майкл перезирнулися.
— Ну, — мовила Лінда, і цей єдиний склад аж бринів несхваленням.
— Любить випити, — сказав Майкл.
— Звати Кармен, — додала Лінда.
— Мартін радий?
— Ми насправді не знаємо, — відповіла Лінда.
— Може, його це змінить, — сказала Робін, яка сама в це не вірила, але вирішила, що батькам треба сказати щось оптимістичне.
— Я те саме сказав, — погодився Майкл. — Він каже, що думає отримати ліцензію далекобійника.
— Що ж, Мартін завжди любив водити, — сказала Робін, вирішивши не згадувати, скільки разів Мартін на п’яному куражі мало не потрапляв в аварію.
— Як і ти, — кивнув батько, — з твоїм поглибленим курсом водіння.
На поглиблений курс водіння Робін пішла за кілька місяців після зґвалтування, яке обірвало її навчання в університеті, і управління автомобілем повернуло їй відчуття безпеки і контролю. Зрадівши темі, яка не торкалася ні дітей, ні її роботи, Робін почала розповідати про старий «лендровер» і розмірковувати, чи пройде він наступний техогляд.
День минув доволі мирно, бо Робін знайшла документалку, яка, на щастя, зацікавила батьків. Самій їй не терпілося знову сісти за ноутбук, але вона боялася потурбувати хиткий спокій, тож дивилася без інтересу, а тоді настав вечір, і вона запропонувала замовити поїсти.
Щойно принесли піцу, як домофон біля дверей знову видав сигнал.
— Робін Еллакотт? — спитав викривлений чоловічий голос, коли вона натиснула кнопку зв’язку.
— Так?
— Це констебль поліції Блер Гардінґ. Можна нам зайти?
— О, так, звісно, — відповіла Робін і натиснула іншу кнопку, впускаючи їх до будинку.
— Що від тебе хоче поліція? — стривожилася Лінда.
— Все гаразд, — заспокоїла її Робін. — Я на це чекала — давала свідчення про одну ситуацію на Чапмен-Фарм.
— Що за ситуація така?
— Мамо, все добре, — запевнила Робін, — йдеться про неотримання належного медичного піклування. Поліціянти казали, що зв’яжуться зі мною.
Щоб не загрузати в поясненнях, Робін вийшла на сходовий майданчик зустрічати поліцію, думаючи, чи дуже дивно буде попросити їх поговорити про Джейкоба внизу в їхній машині.
За пару хвилин двері ліфта розсунулися, і з них вийшли двоє поліціянтів: білий чоловік і значно менша на зріст азіатка, чиє чорне волосся було зібране в гульку на потилиці. Обличчя в обох були серйозні, і Робін стривожилася: а раптом Джейкоб помер?
— Добрий день, — сторожко сказала вона.
— Робін Еллакотт?
— Так… ви щодо Джейкоба?
— Саме так, — кивнула поліціянтка, кинувши погляд на відчинені двері квартири Робін. — Ви там мешкаєте?
— Так, — відповіла Робін, здивована суворістю її тону.
— Ми можемо зайти? — спитала жінка.
— Так, звісно, — відповіла Робін.
Лінда і Майкл, які підвелися, стривожено поглянули на двох поліціянтів, які зайшли до квартири з їхньою донькою.
— Це мої батьки, — сказала Робін.
— Добрий день, — сказав поліціянт. — Я КП Гардінґ, а це КП Хан.
— Добридень, — непевним голосом відповіла Лінда.
— Вам, звісно, відомо, з якого ми приводу, — сказала КП Хан, дивлячись на Робін.
— Так, щодо Джейкоба. Що сталося?
— Ми тут, щоб запросити вас до відділка, міз Еллакотт, — сказав КП Гардінґ.
Робін, у якої невідомо чому щось ніби обірвалося всередині, спитала:
— Ви не можете мені сказати, що сталося, тут?
— Ми запрошуємо вас на закрите інтерв’ю, — відповіла КП Хан.
— Не розумію, — промовила Робін. — Я що, заарештована?
