Прюденс відклала ложку та виделку. Вирішивши, що треба дати їй самій сказати, Робін продовжила їсти.
Нарешті терапевтка тихо промовила:
— Є щось, про що вона мені не розповідає. Вона оминає цю тему. Іноді наближається до неї, а тоді відступає. Це щось пов’язане з Утопленою пророчицею.
— Так, — кивнула Робін, — пов’язане.
— Робін…
Здавалося, що Прюденс прийняла рішення. Вона пошепки заговорила:
— У Флори морбідне ожиріння. Вона займається селфхармом. Має проблеми з алкоголем. Приймає стільки антидепресантів, що іноді не знає, який сьогодні день.
— Вона намагається відгородитися від чогось жахливого, — сказала Робін. — Вона бачила таке, чого більшість із нас не побачить ніколи. В кращому разі це було випадкове убивство. У гіршому — сплановане.
— Що?!
— Сьогодні я тільки хотіла сказати тобі, — мовила Робін, — тільки хотіла попросити, щоб ти врахувала, скільки добра вона може зробити, якщо дасть свідчення. Ми впевнені, що вона може отримати імунітет від судового переслідування. Флора і родич нашого клієнта були молодими і вразливими, а я засвідчу, якими методами церква добивається мовчання та покори. Річ у тім, — провадила Робін, — що коли мене зґвалтували, я була розумною дівчинкою з пристойної сім’ї і з постійним хлопцем. Інші дві дівчини, які пережили його дії, були… інші. Це не повинно було мати значення, але мало. Одна з них повністю розгубилася на допиті. Іншу виставили такою розпусною, що вона буцімто сама погодилася на секс із ним, — і лише тому, що якось надягла пухнасті кайданки і мала секс із випадковим знайомим з нічного клубу. Флора освічена, багата. Ніхто не зможе виставити її шукачкою легких грошей.
— Робін, є інші способи її дискредитувати.
— Але якщо родич нашого клієнта дасть свідчення, вона матиме підтримку. Проблема у тому, що решта двоє свідків прожили у церкві майже все життя. Одній максимум шістнадцять. Їм буде важко зорієнтуватися у зовнішньому світі, якщо нам вдасться їх витягнути. Там немає ні годинників, ні календарів, немає за що зачепитися — і я вже уявляю, як юристи церкви розчавлять їх, якщо поруч не буде людей, яким легше повірять. Прюденс, прошу, подумай про це, — сказала Робін. — Флора здатна звільнити тисячі людей. Я б не просила, якби не була певна, що від цього залежить багато життів.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Поки Робін була у Кенсінґтоні, Страйк повернувся до офісу на Денмарк-стріт і з’їв другу за останні два тижні китайську страву, цього разу взяту у самовиносі. Останні п’ять кілограмів, які йому лишалося скинути до цільової ваги, сходили дуже неохоче, і хоч він підозрював, що повернення до готових страв і пабної їжі якось пов’язане з цим фактом, опиратися спокусі курки в кисло-солодкому соусі та смаженого рису сьогодні було несила. Він вечеряв в офісі, а не в квартирі нагорі, бо хотів проглянути резюме двох детективів і, може, призначити інтерв’ю. Також Страйк хотів перебрати справу УГЦ, маючи перед очима дошку з фотографіями та нотатками, пов’язаними з церквою. Він сидів, їв і дивився на дошку, сподіваючись, що підсвідомість виконає один з отих стрибків, що все пояснюють, коли задзвонив мобільний.
— Привіт, — сказала Мідж. — Щойно дзвонила Таша. Вона заселилася в палату і їй вже зробили клізму з холодним зеленим чаєм.
Страйк поспіхом ковтнув курку в кисло-солодкому соусі, яку жував.
— Ісусе Христе, нащо було…
— Вона мусила, — так розпорядився доктор Джов. Каже, що не так воно і противно. Виявляється…
— Можна без подробиць? Я їм. Що вона каже про заклад, крім того, що там пхають трубки в сраку?
— Щось у дусі лігва лиходія з фільмів про Бонда, — відповіла Мідж. — Все чорне, димне скло… але як тобі таке — Таша думає, що вже знає, де тримають нашу дівчину.
— Уже? — перепитав Страйк, відсуваючи тарілку і підхоплюючи ручку.
— Так. Там є флігель із табличкою «Тільки для персоналу». Одна жінка, що там не вперше, здивувалася і сказала Таші, що пів року тому жила в тому флігелі, тобто він був для гостей. Таша вже бачила, як медсестра несла туди тацю з їжею. Це трохи дивно — хіба що у них там масажистка захворіла.
— Звучить цікаво, — сказав Страйк.
— Таша каже, що поки не хоче сильно пхати всюди носа, вона ж тільки заїхала. Завтра у неї цілий день розписаний під процедури, а ввечері вона спробує погуляти навколо флігеля і позазирати у вікна.
— Добре, але нагадай їй, щоб була дуже, дуже обережна. Якщо є хоч найменша небезпека, що її викриють, нехай одразу йде. Не можна, щоб…
— Ти все це вже розписав їй у листі на сорок із гаком сторінок, — нагадала Мідж. — Вона все знає.
— Краще б це і справді було так, бо якщо вона оступиться, — наслідки будуть не тільки за її рахунок.
