— Що?
— Я в нормі, — збрехала Робін.
Промокнувши опік холодними серветками, вона викинула жмуток у смітник і повернулася за стіл. Мокра сорочка липнула до шкіри. Взявши зі спинки стільця куртку, Робін надягнула її, мовчки розмірковуючи про те, що вже двоє братів Еденсорів завдали їй ушкоджень. Хай тепер Ед зробить хет-трік і дасть їй по голові своєю тростиною, чи що.
— Вибачте, — сказав дуже здивований Джеймс. — Мені дуже… я в жодному разі не хотів…
— Вілл теж не хотів, але зробив, — сказала Робін, вважаючи, що коли її вже обварили, з цього варто отримати зиск. — Він утнув безвідповідальну дурницю і знає про це, але він не хотів нікому нашкодити.
— Я хочу, щоб Лін знайшли, — тихо сказав сер Колін, не даючи Джеймсу розкрити рота. — І більше не хочу чути жодного слова на цю тему, Джеймсе. Я хочу, щоб її знайшли. А після цього…
Він подивився на Страйка.
— Я готовий профінансувати ще три місяці розслідування смерті Дайю Вейс. Якщо ви доведете, що вона сталася за підозрілих обставин і що дівчинка не божество, на яке її перетворили, це може допомогти Віллу… але якщо за три місяці ви нічого не знайдете, ми це облишимо. Тим часом подякуйте від мене вашій офісній менеджерці, яка дбає про Вілла, і… ми пильнуватимемо, чи не з’явиться червона «воксґолл корса».
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
— Факт той, — сказала Робін, — що «корси» немає.
У дзеркало заднього огляду на шляху до Лондона вона поглядала частіше, ніж зазвичай, і була певна, що за ними ніхто не їде.
— Може, подзвониш Еденсору і скажеш, що це була фальшива тривога?
— Водій «корси» міг здогадатися, що ми його засікли, — заперечив Страйк. — Я так само вважаю, що Еденсори повинні пильнувати… Хімчистку сорочки можеш записати на рахунок агенції, — додав він. Також — але про це він не хотів говорити — тепер в салоні «БМВ» сильно пахло кавою.
— Це ніяк не відчистити, — відповіла Робін, — плюс бухгалтер все одно цього не дозволить.
— Тоді вистав рахунок клієн…
— Вона стара, а коли була нова, я її купила дешево. Мені все одно.
— А мені ні, — відповів Страйк. — Чмо косоруке.
Робін могла б нагадати, як Страйк мало не зламав їй носа, коли вона втрутилася, щоб він не побив підозрюваного, але вирішила цього не робити.
Вони розійшлися біля гаража, де Страйк тримав машину. Оскільки свої плани на вечір Робін так і не уточнила, Страйк остаточно вирішив, що вони пов’язані з Мерфі, і рушив до офісу в паскудному настрої, який пояснив собі ледь завуальованим обвинуваченням, що агенція видурює у сера Коліна гроші, з вуст Джеймса Еденсора. Робін тим часом пішла одразу на Оксфорд-стріт, купила там нову дешеву сорочку, перевдягнулася в туалеті універмагу і попшикала на себе з тестера у парфумерному відділі, щоб не смердіти кавою. Часу зайти додому перед зустріччю з Прюденс вона не мала. Робін подзвонила терапевтці напередодні, і Прюденс, яка мала йти до дантиста, запропонувала зустрітися в італійському ресторані біля його кабінету. В метро на «Кенсінґтон-Гай-стріт» Робін їхала накручена. За нею і раніше бували хвости, а коли Страйк не заспокоївся щодо «корси», яка не з’явилася на зворотному шляху до Лондона, Робін геть розхвилювалася. Був момент, коли їй здалося, що міцний чолов’яга з густими бровами стежить за нею, та коли Робін спробувала пропустити його повз себе, чоловік просто пішов собі, щось мимрячи під ніс.
Діставшись «Іль Портіко», Робін зраділа, що ресторан менший і затишніший, ніж вона собі уявляла, адже локація була фешенебельна. Її повсякденне вбрання тут було цілком до речі, хай навіть Прюденс, яка вже сиділа за столиком, мала значно елегантніший вигляд у темно-синій сукні.
— Ще не відійшла анестезія, — сказала Прюденс, показуючи на ліву щоку після того, як підвелася і розцілувала Робін. — Пити страшнувато, раптом усе виллється… Робін, ти так схудла! — додала вона, сідаючи.
— В УГЦ кепсько годують, — відповіла Робін, сідаючи навпроти. — Тобі в зубного робили щось страшне?
— Мали просто замінити стару пломбу, але знайшли ще іншу проблему, — відповіла Прюденс, обмацуючи щоку. — Ти тут раніше бувала?
— Ще ні.
— Найкраща паста в Лондоні, — сказала Прюденс і передала Робін меню. — Щось питимеш?
— Я не за кермом, — відповіла Робін, — тож візьму просекко.
Прюденс попросила принести вино, поки Робін вивчала меню, чудово розуміючи, що зараз добрий гумор Прюденс може зникнути. Коли обидві замовили страви, вона сказала:
— Ти, мабуть, здивована, що я подзвонила.
— Насправді, — відповіла Прюденс, усміхнувшись, — не дуже. У мене зі слів Корма склалося враження, що за емоційний інтелект у вашому партнерстві відповідаєш ти.
