Стрімка могила полностью

— Погрожуєш мене застрелити? — спитала Бекка, кинувши пакети і прямуючи до переноски. Вона дістала Їсінь, яка заходилася криком, і спробувала заспокоїти, але марно.

— Я дзвоню 999, — сказала Мідж з телефоном у руках.

— Почекай, — відповіла Робін. — Просто послідкуй за дверима.

— Я хоч напишу Страйку, що ти в порядку, — відповіла Мідж, швидко щось набираючи. — Він дуже злий, що ти прийшла сюди без прикриття.

Робін глянула Бецці у вічі.

— Я прийшла по тебе.

— «По мене»? Тобто?

Вона говорила так, ніби поведінка Робін була невимовним зухвальством. Бекка Пірбрайт щойно бачила замах на вбивство, до воріт Чапмен-Фарм збігалася преса, поліція влаштувала рейд на церкву — і все одно вона лишалася такою ж, як завжди: цілковито впевненою у власній праведності й переконаною, що Тато Джей все-все виправить, навіть оце.

— Мало тобі звинувачень у знущанні над дитиною, — презирливо сказала Бекка, легенько трусячи Їсінь, яка й не думала заспокоюватися і продовжувала кричати. — Тепер ти ще й направляєш зброю на заручників.

— Не думаю, що суд послухає людину, яка брала участь у змові з метою приховання дітовбивства, — відказала Робін.

— У тебе розлад, — сказала Бекка.

— Краще сподівайся, що психіатрична експертиза доведе його в тебе. Де ти була протягом трьох років після смерті Дайю?

— Тебе це жодним чином не…

— Точно не в Бірмінґемі. Ти була або в центрі у Ґлазґо, або в якомусь орендованому житлі, де Джонатан Вейс міг тебе ізолювати від усіх.

Усмішка Бекки стала поблажливою.

— Ровено, ти агент…

— Я Робін, і твоя правда, я твій ворог. Сама розкажеш Мадзу, чому ти єдина з духовних дружин цнотлива, чи це зроблю я?

Двері за спиною Страйка знову з ляскотом відчинилися. Абігейл, тепер у джинсах замість пожежної форми, підійшла до нього зі шкіряною сумкою на плечі, взяла стілець, на якому раніше сиділа, витягнула в центр кімнати й заскочила на нього. Зі своїм зростом вона легко дотягнулася до датчика диму на стелі, одним рухом скрутила кришку та витягнула батарейки. Прикрутивши кришку на місце, вона зістрибнула зі стільця і приєдналася до Страйка за столом, діставши з сумки пачку «Мальборо Ґолд». Вона сіла і клацнула запальничкою, підкурюючи.

— Хіба на пожежній станції це можна? — спитав Страйк.

— Та посрати, — відповіла Абіґейл, затягуючись цигаркою. — Добре, — сказала вона, випустивши дим убік, — можеш узяти ДНК на аналіз і порівняти з цією Беккою, але якшо вона досі в церкві, я в душі не розумію, як ти його в неї добудеш.

— Просто зараз моя партнерка над цим працює, — відповів Страйк.

— Я поки ходила нагору, думала.

— Кажи, — мовив Страйк.

— Про оте, шо ти розповідав, — про спадок Дайю згідно із заповітом Ґрейвза. Про той будинок. Ти сказав, шо він коштує кілька мільйонів.

— Швидше за все, так, — кивнув Страйк.

— Тоді у цих Ґрейвзів теж був мотив її здихатися. Шоб будинок не забрала.

— Цікаво, що ти про це кажеш, — відповів Страйк, — бо мені таке теж спадало на думку. Тітка і дядько Дайю, які успадкують його, якщо Дайю мертва, зробили все можливе, щоб завадити мені розслідувати її зникнення. Я днями їздив до них у Норфолк. Розмова вийшла невесела, особливо коли я сказав Філіппі, що бачив її на зібранні твого батька в «Олімпії».

— Якого милого вона там забула?

— Щось настільки сильно її налякало, що вона відчайдушно захотіла поговорити з твоїм батьком. Потім Філіппа передала йому за лаштунки записку. І я спитав, що не було в них нещодавно несподіваного анонімного дзвінка, який і змусив їх діяти.

— З чого ти в них таке спитав?

— Скажімо так, інтуїція підказала.

Абіґейл струсила попіл на підлогу й розтерла черевиком.

— Ти б із Мадзу гарно поладнав. — Вона вдала зловісний шепіт: — «Я відчуваю в тобі божественну вібрацію». І шо то був за дзвінок?

— Вони не хотіли казати, але коли я припустив, що хтось дзвонив повідомити, що Дайю досі жива, Філіппа виказала себе. Зблідла. Зрозуміло, чим подібний дзвінок міг їх аж настільки налякати. Плакав їхній маєток, якщо Дайю ще дихає. І мушу сказати, — додав Страйк, — що Ніколас Делоней, як на мене, загалом відповідає профілю вбивці Кевіна Пірбрайта. Колишній морський піхотинець. Як поводитися зі зброєю, знає, спланувати засідку і напасти з неї вміє. Людина, що вбила Кевіна, діяла зі знанням справи.

Абіґейл, суплячись, затягнулася цигаркою.

— Я заплуталася.

— На мою думку, перед смертю Кевін Пірбрайт докопався до правди про зникнення Дайю, і саме тому його застрелили.

Абіґейл опустила сигарету.

— Тобто він знав?

— Я вважаю, що так.

— А мені про Дайю нічого не сказав.

— Він не казав, що це дивний збіг — загибель Дайю точно на тому самому місці, де загинула твоя мати?

— A, — кивнула Абіґейл. — Так. Шось таке казав.

— Можливо, Кевін дійшов до розгадки вже після розмови з тобою, — припустив Страйк.

— То хто цим Делонеям дзвонив?