Вона була рішучо налаштована не боятися, але це було нелегко. Раціональна частина свідомості підказувала, що Мадзу переможена і жалюгідна у цій мішкуватій кофті та брудних джинсах, але жах, який ця жінка вселяла їй місяцями, не розвіявся до кінця. Мадзу стояла перед нею казковим демоном, відьмою з пряничного будиночку, володаркою агонії та смерті. Вона пробуджувала в Робін ганебні, примітивні дитячі страхи.
— То що каже тобі «Ї Цзін»? — сміливо спитала Робін.
На її занепокоєння, на обличчі жінки з’явилася знайома вдавана суха усмішка. За цих обставин Мадзу не мала всміхатися: вона мала тремтіти і боятися!
— «Твень/Відступ», — тихо відповіла вона. — «Сходить сила темряви». Книга попередила мене, що ти піднялася сходами.
— Цікаво, — відказала Робін, чиє серце так само гупало. — А як на мене, сила темряви стрімко занепадає.
Коли вона вимовила ці слова, телевізор блимнув яскравішим світлом і показав їй причину самовпевненості Мадзу. Просто за її спиною на відстані руки до стіни була притулена рушниця.
«Ох, чорт».
Робін зробила крок уперед. Потрібно підійти до Мадзу на відстань, меншу за довжину цівки, якщо вона не хоче, щоб її пристрелили.
— Якщо ти покаєшся просто зараз, Робін… — Це вперше Мадзу назвала її справжнє ім’я, і Робін це обурило, ніби її вуста забруднили його. — …і зробиш це зі справжнім смиренням, я прийму цю данину. — Темні різновисокі очі блищали в темряві, ніби оніксові. — Раджу тобі зробити це. Якщо ти відмовишся, станеться дещо значно гірше.
— Хочеш, щоб я тобі знову ноги цілувала? — спитала Робін, змушуючи себе говорити не зляканим тоном, а зверхнім. — І що тоді? Забереш звинувачення у знущанні над дитиною?
Мадзу засміялася. Робін раніше ніколи не чула її сміху, навіть під час радісної медитації. З її вуст злітало хрипке кавкання, усяка подоба витонченості зникла.
— Думаєш, це найгірше, що може з тобою статися? По тебе прийде Дайю!
— Ти божевільна. Буквально. Утопленої пророчиці не існує!
— Ти побачиш, що помиляєшся, — з усмішкою відповіла Мадзу. — Ти їй ніколи не подобалася, Робін. Вона від самого початку знала, що ти таке. Її помста буде…
— Не буде жодної помсти, бо її не існує, — тихо відповіла Робін. — Твій чоловік тобі збрехав. Дайю не втонула, цього ніколи не було.
Усмішка злетіла з обличчя Мадзу, ніби знесена ляпасом. Робін була вже близько, що відчувала аромат пахощів, який не приховував смороду немитого тіла.
— Дайю не поїхала до моря, — провалила Робін, сантиметр по сантиметру наближаючись. — Не спустилася на пляж. То була брехня. Її тіло так і не знайшли через те, що тіла не було.
— Ти просто бруд, — видихнула Мадзу.
— Треба було краще про неї дбати, правда ж? — тихо спитала Робін. — Мабуть, у глибині душі ти сама це знаєш. Знаєш, що ти була їй паскудною матір’ю.
Обличчя Мадзу було таке біле, що неможливо було сказати, чи вона зблідла, але різновисокі очі звузилися, а худі груди підіймалися та опадали.
— Мабуть, ти тому так хотіла собі справжню китайську дівчинку? Щоб побачити, чи не вийде краще з другої…
Мадзу рвучко розвернулася і схопилася за рушницю, але Робін була готова до цього: вона кинулася на Мадзу ззаду, схопивши за шию, щоб змусити кинути зброю. Але вона ніби билася з диким звіром: Мадзу виявила грубу силу, що геть не відповідала її віку та статурі, і Робін боролася з нею, відчуваючи водночас гнів та огиду, ще й боячись за дитину, раптом рушниця випадково вистрілить.
Мадзу поставила Робін підніжку босою ногою і повалила на себе, але Робін не пускала її, не даючи ні вирватися, ні витягнути руки досить далеко для пострілу. Доклавши усіх сил, що мала, Робін зуміла перевернути старшу жінку на спину й сіла згори, але вони так само боролися за рушницю. З вуст Мадзу сипався потік прокльонів; Робін була і шльондрою, і сміттям, і демоном, і хвой-дою, і брудом, і лайном…
Крізь крик Їсінь Робін почула, що десь у храмі хтось кличе її на ім’я.
— Я ТУТ! — загорлала вона. — МІДЖ, Я ТУТ!
Мадзу спромоглася випростати руки з рушницею, вдаривши Робін по підборіддю, але Робін з силою відштовхнула зброю просто їй в обличчя.
— РОБІН?
— Я ТУТ!
Рушниця вистрілила; куля розбила вікно і ліхтар за ним. Робін почула крики з Вардор-стріт. Вдруге вона врізала Мадзу рушницею в обличчя. З її носа порснула кров, хватка стала слабшою, і Робін нарешті вирвала у неї зброю.
Двері різко відчинилися саме тоді, коли Мадзу підняла руки до закривавленого носа.
— Господи Ісусе! — закричала Мідж.
Задихана Робін із рушницею в руках злізла з Мадзу і тільки тоді зрозуміла, що чорний шнурок від підвіски лишився у неї в руці. Перламутрова рибка лежала на підлозі розбита.
За спиною Мідж з’явилася Бекка Пірбрайт з двома магазинними пакетами у руках. Вона перевела нажаханий погляд із Мадзу, яка обома руками трималася за ніс (Робін щиро сподівалася, що зламала його) на Робін, а тоді назад.
— Мадзу, насилля? — тихо спитала Бекка. — У храмі?
Робін, не випускаючи з рук рушницю, щиро засміялася.
Бекка втупила погляд у неї.
— Зробіть хтось щось із дитиною, — голосно попросила Мідж.
— Ти зроби, — сказала Робін Бецці, наставивши на неї рушницю.
