Мікроавтобус проїхав Норвіч і заїхав у сільську місцевість. Після пів години кружляння вздовж живоплотів Робін нарешті побачила поворот на Лайонс-Маут, яка виявилася вузькою дорогою, обсадженою деревами. Робін, яка завчила складену колегами мапу, звернула увагу на камери, сховані у кронах з правого боку. Скоро мікроавтобус з’їхав на доглянуту стежку. Відчинилися електричні ворота. За ними скоро з’явилася стоянка, на якій уже було два таких самих мікроавтобуси. Далі тягнулася довга одноповерхова будівля зі світлої цегли, яка попри готичну форму вікон здавалася побудованою недавно, а далі, на лінії обрію за фермою, Робін побачила високу круглу вежу, схожу на туру з дошки гігантського шахіста.
Пасажири із сумками та рюкзаками висадилися. Бекка повела їх всередину будівлі, до приміщення, схожого на роздягальню дорогого спортзалу. Справа була рецепція, а біля неї стояла усміхнена темношкіра жінка з довгими косами і в помаранчевому спортивному костюмі. Зліва виднілися кабінки для переодягання.
— Увага всім! — сказала Бекка. — Станьте в чергу, і Гетті видасть вам однострої!
— Гаразд, слухайте уважно! — мовила служителька, ляснувши в долоні. — Я видам вам однострій, взуття, піжаму, торбу і ключ від шафки. Ви переодягнетесь у кабінці. Покладіть у торбу УГЦ свої непромокальні плащі та білизну. Звичайний одяг, прикраси, телефони, гроші, кредитні картки тощо складіть у сумку, яку взяли з собою, а тоді замкніть у шафку! Підпишіть картку, щоб знати, де чиє, а потім поверніть мені ключ.
Робін стала у чергу, скоро отримала білу бавовняну піжаму, трохи поношені кросівки, помаранчевий спортивний костюм розміру М і торбу з мішковини з відпечатаним логотипом церкви, зайшла до кабінки і перевдягнулася.
Надягнувши однострій та кросівки і поклавши піжаму, білизну та плащ у торбу, Робін сховала сумку у шафку. Вона не брала кредиток, бо всі вони були на ім’я Робін Еллакотт, тільки гаманець із готівкою. Віддавши ключ жінці з косами, вона написала на картці, що її речі в шафці номер 29.
— Невелика перевірка, — сказала служителька і перетрусила торбу Робін, перевіряючи вміст, а тоді кивком відправила на лаву до інших, хто вже перевдягнувся.
Білява дівчина крізь сльози питала, чому Гетті вимагає від неї зняти численні цвяшки та кільця з брів та носа.
— Це чітко сказано у брошурі, — спокійно відповідала служителька, — прикраси заборонені. Люба, ну там же все зрозуміло написано. Просто поклади це все у шафку.
Дівчина роззирнулася у пошуках підтримки, але марно. Зрештою зі сльозами на очах вона почала витягати з себе шматочки металу. Її зеленокоса подруга спостерігала за цим, і Робін здалося, що вона розривається між співчуттям і бажанням злитися з мовчазними іншими на лаві.
— Чудово! — сказала Бекка, коли всі надягнули помаранчеві однострої і закинули на плечі торби з мішковини. — А тепер ідіть за нами!
Група підвелася і з торбами пройшла за Беккою і Дзяном у другі двері, за якими була стежка між квадратними будівлями зі світлої цегли. До вікон праворуч були прикріплені вирізані з паперу барвисті дитячі долоньки.
— Це наші класні кімнати, — гукнула Бекка через плече, — і дитячі гуртожитки!
У цю мить із класного приміщення вийшла процесія дітлахів у крихітних помаранчевих костюмчиках. Їх вели двоє жінок. Новоприбулі зупинилися, пропускаючи дітей, які прямували до будівлі навпроти, а ті дивилися на них круглими очима. Робін помітила, що волосся у всіх було підстрижене дуже коротко.
— О-о-о! — сказала зеленокоса юнка. — Як чарівно!
Коли група дійшла до арки в кінці стежки, Робін почула ахи від людей попереду, а коли сама вийшла на мощене подвір’я за брамою, зрозуміла, в чому річ.
Перед ними височіла величезна п’ятигранна споруда з червонуватого каменю. Білі мармурові колони стояли обабіч широких сходів, теж білих і мармурових, що піднімалися до подвійних золотих дверей, нині зачинених, але у такій самій червоно-золотій різьбленій оправі, як у храмі на Руперт-Корт, з тими самими тваринами, але у значно більшому масштабі.
Перед храмом у центрі подвір’я чотири простих кам’яних саркофаги оточували центральний фонтан із басейном, ніби промені сонця. В центрі басейна була статуя дівчинки, чиє довге волосся було розвіяне, немов у воді, обличчя дивилося вгору, а права рука тягнулася до неба. За її спиною бив фонтан, покриваючи поверхню басейна переливчастим ряботинням.
— Наш храм, — сказала Бекка, усміхаючись у відповідь на здивовані й захоплені погляди новоприбулих, — і наші пророки.
Вона повела їх до фонтану, біля якого вони з Дзяном швидко опустилися на коліна, опустили пальці у воду і торкнулися кожен свого чола. В унісон вони промовили:
— Утоплена пророчиця благословить тих, хто вклоняється їй.
Робін не дивилася на реакцію своїх супутників, бо була зайнята запам’ятовуванням плану забудови. Будинок на лівій стороні двору скидався на стару садибу. Первісно звичайна споруда з викладеними круглими камінцями стінами, він явно був добудований і капітально відремонтований. З’явилися нові прибудови і подвійні двері з різьбленими драконами.
