Стрімка могила полностью

— Боже, Корме, вибач, — сказала Ільза Герберт, білява і в окулярах. Спершись на кухонний стіл, вона розмовляла з партнеркою Страйка за детективною агенцією Робін Еллакотт та бойфрендом Робін, офіцером поліції Раяном Мерфі. — Давай його сюди, він голодний. Ходімо зі мною, — попросила вона Робін, — договоримо… візьми мені ще склянку води, добре?

«Ну клас», — подумав Страйк, дивлячись, як Робін відходить, набирає воду і кидає його наодинці з Раяном Мерфі, таким самим високим, як сам Страйк. На цьому схожість між ними закінчувалася. На відміну від приватного детектива, схожого на Бетховена зі зламаним носом, чорнявого, кучерявого і від природи завжди похмурого на вигляд, Мерфі мав класично привабливі риси, високі вилиці та хвилясте світло-каштанове волосся.

Не встигли вони знайти бодай якусь тему для розмови, як до них приєднався давній друг Страйка Нік Герберт, гастроентеролог і батько дитини, яка щойно терзала криком Страйкові барабанні перетинки. Нік, чиє пісочно-біляве волосся почало рідіти ще в двадцять років, тепер був наполовину лисий.

— І як воно — зректися Сатани? — спитав Нік у Страйка.

— Трохи ніяково, звісно, — відповів детектив, — але ми ніби розійшлися на дружній ноті.

Мерфі засміявся. Просто за спиною Страйка засміявся хтось іще. Він обернувся: жінка в рожевому пішла з шатра слідом за ним. Страйкова покійна тітка Джоан не схвалила б цю рожеву сукню як вбрання на хрестини: то була затісна штукенція з драпіруванням, глибоким викотом і короткою спідницею, яка відкривала засмаглі ноги.

— Я була хотіла запропонувати потримати дитину, — сказала вона гучним хрипким голосом, усміхнувшись Страйкові, а той помітив, як Мерфі спершу зазирнув їй у декольте, а вже тоді підняв очі до обличчя. — Я малих просто обожнюю! Але ви пішли.

— А що роблять із хрестильним тортом? — спитав Нік, приглядаючись до здоровенного і зовсім цілого фруктового торта, що стояв на столі посеред кухні. На його верхівці красувався блакитний ведмедик.

— Їдять? — припустив голодний Страйк. Він тільки встиг перехопити пару бутербродів, а тоді Ільза тицьнула йому дитину, і поки він тримав її та не міг вийти з шатра, інші гості майже все поїли. Рожева жінка знову засміялася.

— Це зрозуміло, але чи не треба спершу його пофотографувати абощо? — відповів Нік.

— Треба пофотографувати, — сказала жінка в рожевому, — обов’язково.

— Тоді доведеться почекати, — кивнув Нік. Окинувши Страйка поглядом з-за окулярів у дротяній оправі, він спитав: — Скільки ти вже скинув?

— Майже двадцять кіло, — відповів Страйк.

— Ого, яке досягнення, — мовив Мерфі, чию стрункість і підтягнутість підкреслював однобортний костюм.

«А чи не пішов би ти, гівно чванливе?»

Робін сиділа на краю двоспального ліжка в подружній спальні. Кімната, оформлена в блакитних тонах, була охайна, тільки дві нижні шухляди шафи висунуті. Робін знала Гербертів давно і здогадувалася, що це зробив Нік: Ільза постійно скаржилася на чоловікову звичку лишати шухляди висунутими, а дверцята відчиненими.

Адвокатка Ільза нині сиділа в кріслі-гойдалці в кутку, а немовля вже жадібно плямкало на її грудях. Робін, доньку фермерів, булькання дитини нітрохи не бентежило. А от Страйк, мабуть, вирішив би, що це трохи непристойно.

— Пити від цього хочеться — страшне, — сказала Ільза, випивши майже всю склянку. Віддаючи її Робін, вона додала: — Здається, моя мама п’яна.

— Точно п’яна. Щасливішої бабусі я ще не бачила, — кивнула Робін.

— Це так, — погодилася Ільза. — Але ця Біжу кінчена!

— Хто-хто?

— Ота бабенція в рожевій сукні! Ти, мабуть, помітила, — ота, що їй цицьки з декольте аж випадають. Терпіти її не можу, — сердито додала Ільза, — весь час мусить бути в центрі уваги. Я при ній запросила двох колег, то вона вирішила, що теж може прийти, а я не придумала, як відмовити.

— Її справді звати Біжу? — недовірливо спитала Робін. — Як скорочення від «біжутерії»?

— Як ласа до чоловіків біда ходяча, і дарма не скорочена. Насправді її звати Белінда, — пояснила Ільза, а тоді заговорила розкотистим звабливим голосом: — «Але всі мене називають Біжу».

— Але чому?

— Бо вона їх про це просить, — сердито відповіла Ільза, а Робін засміялася. — У неї роман з одруженим королівським адвокатом, і я дуже сподіваюся, що нескоро перетнуся з ним у суді, бо вона забагато розказує про їхні постільні справи. Цілком відверто каже, що хоче завагітніти від нього, щоб він пішов від дружини… але я, мабуть, просто заздрю… так, я заздрю. Неприємно, коли поруч крутяться такі стрункі жінки. Носить восьмий розмір… А це шістнадцятий, — додала вона, показуючи на свою темно-синю сукню. — Я в житті не була такою великою.

— Ти щойно народила і маєш чудовий вигляд, — твердо відповіла Робін. — Всі так кажуть.