Нічого й казати, що орангутанг на той час уже зовсім призвичаївся до життя у Гранітному палаці й часто супроводжував своїх хазяїв у походах до лісу, жодного разу не виявивши бажання втекти. Побачили б ви, як потішно він виступав, поклавши на плече замість рушниці кийка, якого зробив для нього Пенкроф. А знадобиться часом зірвати з верхівки дерева плід, і Юп миттю опинюється на верхівці! Застряне в болоті колесо воза, підважить його разок Юп своїм могутнім плечем, і віз покотився далі!
— Здоровий парубок! — часто захоплювався Пенкроф. — Не доведи, Господи, щоб він мав лиху вдачу, — ми з ним не впоралися б!
Під кінець січня колоністи взялися за велику роботу в центральній частині острова. Неподалік від витоків Червоного струмка, біля підніжжя гори Франкліна, було вирішено влаштувати загін для жуйних тварин, що їх недоречно було б селити в сусідстві з Гранітним палацом. Перш за все ішлося про гірських баранів — муфлонів, котрі мали давати колонії вовну для зимового одягу.
Колоністи щоранку, іноді всі разом, а найчастіше тільки Сайрес Сміт, Герберт і Пенкроф, вирушали до витоків Червоного струмка, ніби здійснюючи розважальну прогулянку, адже всі п’ять миль онагри везли їх дорогою, нещодавно прокладеною під зеленим склепінням дерев і названою «шлях до Загону».
Там між двома відрогами гори Франкліна вони вибрали досить велику луку, на якій росло по кілька дерев і яку з одного боку захищав один із гірських відрогів. Гірська річечка, протікаючи схилами навскоси відрогів, упадала в Червоний струмок. На луці густі соковиті трави хвилювалися від подиху вітерцю, що вільно гуляв між розкиданими там і сям деревами. Отож треба було оточити луку таким частоколом, щоб через нього не могли перескочити й най-спритніші тварини, і підвести огорожу з двох боків до відрогів гірського пасма. В загоні могла жити не тільки сотня голів гірських баранів або диких кіз, а й молодняк, що згодом мав з’явитися на світ.
Після того як інженер намітив межі загону, колоністи взялися рубати дерева для спорудження частоколу; але, коли прокладали дорогу, чимало дерев було вже повалено, отож їх перевезли на луку і наробили з них сотні кілків, які міцно позабивали у землю.
У передній частині частоколу змайстрували досить широкі двостулкові ворота, збиті з товстих дощок і брусів, що повинні були укріпити ворота.
Будівництво загону тривало не менш як три тижні, бо, крім частоколу, колоністи під керівництвом Сайреса Сміта збили ще й кілька просторих дощаних сараїв, де за негоди худоба могла б знайти прихисток. До того ж усі будівлі мусили буи дуже міцні, адже гірські барани — муфлони — сильні тварини, і колоністи побоювалися, що, опинившись у неволі, вони перший час шаленітимуть від розпуки.
Загострені зверху та обвуглені задля міцності великі кілки було скріплено поперечними брусами, а потім через деякі’ проміжки ще й укріплено підпірками.
Збудувавши загін, колоністи почали готуватися до облави на жуйних тварин, що паслися на гірських луках біля підніжжя гори Франкліна. Сьомого лютого, ясної літньої днини, всі вирушили на облаву. Уже досить добре об’їжджені онагри, на яких їхали верхи Гедеон Спілет і Герберт, знову стали їм у великій пригоді.
їхній простий задум полягав у тому, щоб оточити муфлонів та кіз і, поступово звужуючи кільце, гнати їх до загону. Сайрес Сміт, Пенкроф, Наб і Юп розташувалися в різних кінцях лісистого видолинку, а обидва вершники й Топ за півмилі мали їздити чвалом навколо загону. В тій частині острова водилося безліч муфлонів. Ці красиві тварини з більшими, ніж у баранів, рогами й довгою сіруватою шерстю були на зріст майже такі, як лань, і чимось скидалися на аргалі.
Нелегке те було полювання! Скільки цілоденної метушні, скільки довелося бігати туди та сюди, скільки ґвалту і крику! Із сотні муфлонів, піднятих на початку облави, понад дві третини втекло від своїх переслідувачів; але зрештою зо три десятки муфлонів та ще з десяток диких кіз пощастило мало-помалу підігнати до новозбудованого загону, відчинені ворота якого, здавалося, обіцяли їм порятунок; ошаліла дика худоба кинулася в отвір і опинилася у полоні.
Загалом облава завершилася успішно, і колоністам ні на що було нарікати.
Виявилося, що серед муфлонів найбільше самок: деякі з них ось-ось мали окотитися. Тож не виникало сумніву, що отара зростатиме і через деякий час колоністи матимуть не лише вовну, а й шкури.
Увечері друзі повернулися до Гранітного палацу, знемагаючи від утоми. Та наступного ж дня вони знову вирушили до загону. Їхні бранці справді робили спроби повалити частокіл загорожі, але марно, й тепер, трохи заспокоївшись, посмирнішали.
Протягом лютого не відбулося ніяких важливих подій. Колоністи виконували різні буденні роботи, поліпшували дороги до загону й до порту Повітряної Кулі, а також почали прокладати третю дорогу: від загону до західного узбережжя острова. Вони досі ще не мали змоги обстежити одну ділянку острова Лінкольна — порослий густими лісами півострів Звивистий, де водилися хижаки, від яких давно хотів очистити свої володіння Гедеон Спілет.
