Роман закінчується трагічно — морська стихія вривається у надра вулкана, і острів Лінкольна вибухає. Разом із ним гинуть усі живі створіння, що населяють його. Знищено і всі технічні споруди, плоди невтомних рук остров’ян. Подібний фінал не був випадковим. У багатьох романах Жуля Верна руйнівні катастрофи — землетруси, виверження вулканів, страхітливі повені й тайфуни, вибухи різного характеру-знищують здобутки цивілізації. У цьому виявилася глибока тривога письменника за долю й майбутнє людства, його культури. Адже він жив у період, коли технічний прогрес почав уже свою руйнівну діяльність у промислових містах. Колоніальні агресії в Африці та Азії, подібні до природних катастроф, також знищували цивілізації різних народів. Через те образами катастроф письменник прагне попередити людство про можливі штучні потрясіння, у тому числі й соціальні, які також можуть поставити його на край загибелі. Ось чому в романах Жуля Верна цим небезпечним і руйнівним силам протистоять відважні й мудрі сміливці, завжди здатні на безкомпромісну боротьбу з ними і водночас на допомогу іншим. Серед них автор завжди визначає найсильнішого (і фізично, і розумово) героя, який очолює товаришів і спрямовує їхні зусилля на шляхетну мету.
Говорячи про Жуля Верна, часто забувають, що він був не тільки науковим фантастом, а й не менш талановитим художником, майстром прозової оповіді, справжнім романтиком. Органічне поєднання реального і романтичного дає змогу письменникові глибоко розкрити багатий внутрішній світ героїв, шляхетність їхніх помислів і прагнень.
У статтях сучасних французьких письменників постійно підкреслюється, що Жуль Верн і в наш час морально «не застарів» і своїми творіннями й далі виховує молодь. Він, як і раніше, лишається улюбленим романістом тому, що поезія людської мрії і відваги, яка живить його твори, не втрачає своєї життєстверджувальної сили. Невичерним лишається і дух шляхетної пригоди, що сповнює його романи.
