Весь перший тиждень січня колоністи присвятили пошиттю конче потрібної тепер білизни. Знайдені в ящику голки аж миготіли в якщо не дуже гнучких та делікатних, то зате в досить сильних пальцях, і можете не сумніватися, що все шилося на совість.
Сайресові Сміту спало на думку використати нитки, якими шили оболонку кулі, отож їх не бракувало. Гедеон Спілет і Герберт із дивовижним терпінням розшили колишню кулю на окремі довгі смуги полотна; щоправда, Пенкроф відмовився виплутувати нитки — така робота його вкрай дратувала, зате коли дійшло до пошиття одягу, тут ніхто не зміг би з ним змагатися. Та й справді, всім відомо, що моряки — неабиякі кравці.
Розшите полотно знежирили, скориставшись содою й поташем, одержаними із золи спалених рослин, і воно знову стало м’яким; потім його розстелили на осонні, й невдовзі воно стало білим, як сніг.
Тепер кілька дюжин сорочок та шкарпеток — не плетених, звісно, а шитих — поповнили одяг усіх колоністів. І яка ж то була для них радість, коли врни нарешті наділи на тіло свіжу чисту білизну, — дуже грубу, щоправда, але на такі дрібниці вони не зважали, — і лягли спати на простирадла, завдяки яким постільні полики в Гранітному палаці тепер сприймалися друзями, наче справжні ліжка.
На ту саму пору колоністи пошили собі взуття з тюленячих шкур, бо привезені з Америки старі чоботи й черевики зовсім зносилися. І можна переконано сказати, що широке й довге нове взуття ніколи не муляло їм ніг.
На початку 1866 року снека ще тривала, але полювання не припинилося. Агуті, пекарі, водяні свинки, кенгуру, різна перната й пушна дичина аж кишіла на острові, а Гедеон Спілет і Герберт стали такими мисливцями, що тепер не марнували жодної кулі.
Сайрес Сміт щоразу радив їм ощадити набої і сам ужив певних заходів, щоб замінити знайдені в ящику порох та свинцевий дріб, аби зберегти їх на майбутнє. Що й казати, хто знає, де він разом із товаришами міг опинитися з волі випадку, покинувши свої володіння?.. Потрібно було заздалегідь приготуватися до несподіванок і берегти бойові припаси, замінюючи їх тим, що можна легко поповнити.
Замість свинцю, жодних слідів якого Сайрес Сміт на острові не знайшов, він застосував без великої шкоди для справи подріблене звичайне залізо, заготувати яке для них не складало труднощів. Залізний дріб мав меншу вагу, ніж свинцевий, тому доводилося робити його крупнішим; у набої таких дробинок тепер було менше, але спритність мисливців відшкодовувала цей гандж. Маючи селітру, сірку й вугілля, Сайрес Сміт міг би виготовляти і порох, проте його виробництво потребує надзвичайної пильності, до того ж без спеціальних пристосувань важко одержати порох доброї якості.
Отож Сайрес Сміт волів виготовляти піроксилін — вибухівку, яку, загалом, одержують із бавовни; однак можна обійтися і без бавовни, адже та застосовується лише задля її клітковини, а клітковина — іншими словами, первісна тканина рослин — є майже в чистому вигляді не тільки в бавовні, а й у волокнах льону, конопель, у папері, старому ганчір’ї, в серцевині бузини тощо. А якраз бузини на острові росло скільки завгодно, особливо поблизу Червоного струмка, і колоністи заварювали замість кави ягоди цієї жимолостевої рослини.
Таким чином, треба було тільки заготувати серцевину бузини, тобто целюлозу, а друга речовина, необхідна для виготовлення піроксиліну, — джина азотна кислота. Сірчану кислоту Сайрес Сміт уже мав, і для нього не складало ніяких труднощів добути азотну кислоту, обробивши сірчаною кислотою селітру, яку йому надала природа.
Отож він вирішив виготовляти і застосовувати піроксилін, хоч і визнавав досить значні його вади: нерівномірність дії, надмірну займистість — він спалахує при ста сімдесяти градусах Фаренгейта замість двохсот сорока — і, нарешті, миттєвий спалах, який може попсувати вогнепальну зброю. Та має він і переваги: не боїться вогкості, не забруднює цівку рушниці й має в чотири рази більшу вибухову селу, ніж порох.
Щоб отримати піроксилін, досить занурити на чверть години клітковину в димну азотну кислоту, потім промити її у воді й висушити. Як бачимо, простішого не придумаєш.
