Одним пострілом із дробовика, напевне, пощастило б поранити кілька десятків птахів — так близько сиділи вони одне біля одного. Проте колоністам довелося вдовольнитися своїми луками й стрілами. Наслідки їхнього полювання були, звичайно, далеко скромніші, зате тиха стріла мала ту перевагу, що не лякала птахів, а постріл із вогнепальної зброї розігнав би їх аж на край болота. Отож цього разу мисливці вдовольнилися дюжиною білих качок із коричневим пояском, зеленою шапочкою, пласким дзьобом і чорними крилами з білими та рудими цяточками — Герберт відразу пізнав у них казарок. Топ старанно і спритно допомагав ловити підстрелених птахів, на честь яких цю місцевість назвали Качиним болотом. Отож колоністам дісталося нове невичерпне джерело водоплавної дичини. Надалі треба тільки не лінуватися ходити туди, до того ж цілком можливо, що деякі породи цих птахів можна якщо й не зробити свійськими, то хоча б переселити на околиці гірського озера, де вони були б напохваті у колоністів.

Близько п’ятої вечора Сайрес Сміт і його супутники вирішили повертатися додому, до свого житла; вони йшли назад знову тим самим Качиним болотом, перейшли по кризі річку Вдячності і о восьмій вечора прибули в Гранітний палац.

<p>РОЗДІЛ XXII</p>

Пастки. — Лисиці. — Пекарі. — Шквали північно-західних вітрів. — Заметіль. — Кошикарі. — Люті морози. — Цукор із кленового соку. — Загадковий колодязь. — Заплановане дослідження. — Дробинка.

Міцні морози стояли до 15 серпня, проте не опускалися нижче згаданої температури за Фаренгейтом. У безвітряну тиху погоду колоністи перекосили їх досить легко, але як тільки здіймався вітер, погано вдягненим остров’янам ставало невесело. Пенкроф навіть уже нарікав, що на острові Лінкольна не знайшлося місця кільком сім’ям ведмедів замість лисиць чи тюленів, хутро яких, на його думку, лишало бажати кращого.

— Ведмеді, — казав він, — як правило, добре вдягнені. І я нічого так не хотів би, як позичити в них на зиму хоч одну їхню теплу шубу.

— Пенкрофе, — сміючись, відповідав йому Наб, — а що, коли вони не погодяться віддати тобі своєї шуби? Не такі вже вони щедрі добряги!

— А ми їх примусимо, Набе, ми їх примусимо! — незаперечним тоном заявляв Пенкроф.

Та ці могутні хижаки не водилися на острові, принаймні досі не потрапляли колоністам на очі.

І все ж таки Герберт, Пенкроф і журналіст заходилися ставити пастки на плоскогір’ї Широкий Обрій та на узліссі. На морякову думку, будь-яка здобич заслуговує шани, і чи гризуни попадуться в їхні пастки, чи хижаки, — усіх їх радо зустрінуть у Гранітному палаці.

До речі, пастки ті влаштовувалися надзвичайно просто: викопані в землі ями прикривали гілками й травою, а на дно клали принаду, сильний запах якої міг привабити звірів, — ото й усього. Слід зауважити: ями копали не де завгодно, а там, де зустрічалося багато слідів, які свідчили, що ці місця часто відвідують четвероногі. Мисливці щодня ходили оглядати пастки і першого ж дня знайшли трьох лисиць, яких бачили напередодні на правому боці річки Вдячності.

— От тобі й маєш! Та в цьому краю тільки лисиці й водяться! — вигукнув Пенкроф із вельми заклопотаним виглядом, витягуючи з ями третю лисицю. — Вони ж ні на що не придатні!

— Чому, — заперечив Гедеон Спілет. — На щось та придатні!

— На що ж?

— Хоча б на принаду, аби ловити інших звірів! Журналіст мав слушність, і в пастки відтоді клали принаду з лисячого м’яса.

Моряк також наробив силець із волокон гібіску, і вони давали більше здобичі, ніж пастки-ями. Рідко минав день, щоб у них не опинився кролик із природного сажка. Отож весь час доводилося їсти кролятину, але завдяки Набовому вмінню готувати всілякі соуси колоністи аж ніяк не скаржилися на одноманітність.

Проте в середині серпня мисливці разів зо два витягли із пасток не лисиць, а набагато корисніших тварин. То були пекарі, що вже траплялися їм на північному боці острова. Пенкроф тепер не мав потреби питати, чи їстівне їхнє м’ясо. Це було видно й так: надто вони скидалися на американських або європейських свиней.

— Але це не домашні свині, — зауважив Герберт. — Попереджую тебе: будь із ними обережніший.

— Синку, — відповів моряк, схиляючись над ямою й витягуючи здобич за маленький відросток, що правив замість хвоста цьому представникові парнокопитних, — хай я краще думатиму, що це свині!

— Чому?

— Бо мені так хочеться!

— Ти так любиш свиней, Пенкрофе?

— Я люблю свинину, — відповів моряк, — а найбільше люблю свинячі ніжки, і якби у цього поросяти їх було не четверо, а восьмеро, я любив би його удвічі дужче!

Перейти на страницу:

Похожие книги