Метангідрати — це сполуки метану та води. Природний газ, тобто метан, виділяється крізь тріщини в земній корі, за низьких температур і високого тиску сполучається з океанічною водою та формує кристалічну, схожу на лід речовину. Метангідрати встеляють ложа всіх земних океанів, і майже всюди вони надійно притиснуті до дна багатокілометровою товщею води. Єдиний виняток становлять поклади метангідратів на дні Північного Льодовитого океану.
Проблема з метангідратами в Арктиці в тому, що їх стабілізує не тиск води, а «кришка» з вічної мерзлоти. Це дає змогу значній їхній частині залягати в мілкіших водах. І через зростання температури «кришка» починає танути, випускаючи метан на поверхню.
Раптове вивільнення великої кількості метану матиме, без перебільшення, катастрофічні наслідки. Одна молекула метану створює парниковий ефект такий самий, як двадцять п’ять молекул CO2, а тому значний його викид призведе до різкого зростання температури. Це зумовить виділення ще більшої кількості метану та подальше зростання температури. Розгорнеться лавиноподібний процес, який підсилює сам себе і який уже не зупинити, — метангідратний вибух.
Унаслідок цього вибуху середня температура на Землі за лічені десятиліття підвищиться на 6–8 градусів, що абсолютно точно унеможливить існування людської цивілізації в її нинішній формі.
Звучить надто фантастично? Може. Ось тільки річ у тім, що нам достеменно відомо: метангідратні вибухи траплялися в минулому. Ба більше, вважають, що саме колосальний викид придонного метану став причиною Пермського вимирання, наймасовішого вимирання в історії Землі, під час якого загинули 95 % видів, що населяли планету. Для порівняння: під час Крейдового вимирання, коли в Юкатанський півострів врізалася десятикілометрова брила з космосу, вимерли лише близько 70 % видів. Удар метеорита спричинив цунамі, пожежі та виверження вулканів по всій Землі. Тонни вибитих гірських порід здійнялися на десятки кілометрів утору, а потім, падаючи, розігрівалися самі й розігрівали атмосферу. Місцями температура повітря сягала скажених 200 °C. Вдумайтеся: у цьому пеклі загинуло менше видів тварин, аніж через викид метану перед Пермським вимиранням. І це той самий викид, до якого ми зараз активно підштовхуємо планету.
Що ще гірше — цілком імовірно, що ми вже пройшли точку неповернення. Ми тільки цього не знаємо. Клімат — система інертна. Вона опирається змінам. Є таке поняття як час відгуку кліматичної системи. Суші, щоб нагрітися чи охолонути, потрібно від кількох годин до тижнів. Глибинні шари в океані реагують на зміну температури на поверхні впродовж сотень років. І минуть тисячі років, перш ніж льодовики Гренландії й Антарктиди розтануть повністю. Учені стверджують, що середній час відгуку клімату загалом становить від кількох десятиліть до однієї-двох сотень років. Це означає, що більша частина викидів парникових газів припадає на інтервал, сумірний із часом відгуку кліматичної системи. Тобто навіть якщо людство просто зараз зведе викиди до нуля, Земля однаково теплішатиме ще щонайменше на кілька градусів, поки кліматична система не досягне рівноваги з нинішньою концентрацією парникових газів. І ніхто з учених не може сказати з певністю, що температура, яка запускає незворотне вивільнення метангідратів у Льодовитому океані, не лежить у цьому діапазоні.
Важливий висновок із цього: лише змінивши свої звички, глобальне потепління не подолати. Ми мусимо не просто стати суспільством низького антропогенного впливу, а прибрати все, чим засмічували атмосферу протягом попередніх століть.
Глобальна зміна клімату давно перетворилася на найбільший виклик сучасної епохи, проте ми її ігноруємо. І це тим більш прикро, зважаючи, що раніше людство вчасно розпізнавало такі проблеми та давало їм раду.
Згадайте стоншення озонового шару. У стратосфері на висоті від 15 до 35 кілометрів пролягає шар із високою концентрацією молекул озону. Він поглинає шкідливе ультрафіолетове випромінювання й тим самим захищає все живе на Землі. 1985 року вчені забили на сполох, зафіксувавши помітне стоншення цього шару. Причиною виявилися хлоровмісні холодоагенти, так звані фреони, які на той час використовували в холодильній техніці. Людство змогло мобілізуватися, фреони вивели з ужитку — й від кінця дев’яностих озоновий шар почав відновлюватися. До 2075-го концентрація озону має вийти на рівень 1980 року. Тобто ми не просто усвідомили проблему, а й успішно з нею впоралися. Натомість досі є купа людей, які вважають зміну клімату вигадкою. Чому так?