А тепер уявіть, що станеться, якщо середня температура Землі далі зростатиме. Гриби почнуть пристосовуватися до дедалі вищих температур — і зрештою породять грибковий штам, який чудово почуватиметься за тридцяти чи навіть вище градусів Цельсія. Коли такий жаростійкий грибок опиниться в тілі людини, ніщо його звідти не видере. Просто згадайте, скільки ви мучилися, виводячи плісняву зі стін ванної кімнати. Гриби — не бактерії, антибіотики на них не діють. На імунітет теж не варто покладатися, оскільки порівняно висока температура тіла людиноподібних приматів упродовж мільйонів років слугувала надійним захистом від грибів-патогенів. Ця зараза пожиратиме нас ізсередини, й зупинити її буде нереально.
Звісно, такий сценарій малоймовірний. Він радше схожий на задумку науково-фантастичного горору. Проте на запитання «Чи реальний він?» відповідь може бути тільки одна: так. Абсолютно точно так.
Про кіноляпи найвідомішої в історії культури космоопери написано чимало. Лазерні промені, які мали би бути невидимими у вакуумі; космічні вибухи, що в них у всіх частинах «Зоряних воєн» такий вигляд, ніби вони стаються в атмосфері Землі; звукові спецефекти під час космічного бою, тоді як у космосі звук не поширюється. Тощо, тощо, тощо. Фанати «Зоряних воєн» дорікнуть, що не варто очікувати аж такої фактологічної достовірності від космічної опери. І з ними частково треба погодитися. Тим паче, що за бажання окремі ляпи завжди сяк-так можна пояснити. Наприклад, припустити, що йдеться не про лазерні гармати, а новий вид космічної зброї, промені якої такі потужні, що розсіюються навіть у вакуумі. Або що протонні торпеди несуть із собою не лише вибухівку, а й окислювач, через що вибухи до болю скидаються на земні.
Проте є один ляп, який пронизує наскрізь усю франшизу, й ані ігнорувати, ані пояснити його не вдасться, навіть коли дуже старатися. Цей ляп стосується того, як рухаються космічні кораблі — всі без винятку, а особливо зоряні винищувачі на кшталт імперського
Що з цим не так? Та, власне, все. Все дуже не так.
В атмосфері Землі літаки під час польоту спираються крилами на повітря. Космічні апарати натомість пересуваються у вакуумі та невагомості. Ось тільки це не та невагомість, яка виникає за відсутності поряд великих небесних тіл на кшталт планет чи зірок. Це невагомість, яка виникає, коли космічний апарат рухається зі швидкістю достатньо великою, щоб залишатися на орбіті. Тобто він падає в напрямку небесного тіла, але мчить так швидко, що постійно промахується повз нього. От у цьому, власне, суть проблеми — швидкість.
Найшвидший пропелерний літак розганяється до швидкості трохи за 900 км/год. Це приблизно 250 м/с. Тоді як космічному кораблеві для виходу на орбіту планети завбільшки із Землю потрібно розігнатися щонайменше до 8000 м/с, тобто він має рухатись у 32 рази швидше.
Уже здогадуєтеся, в чому річ?
Відносна швидкість двох пропелерних винищувачів, які летять назустріч, не перевищує кількасот метрів на секунду. Ця сама швидкість для будь-яких апаратів на орбіті обчислюється десятками тисяч метрів на секунду. Відтак бій між
Ви скажете: а чому б зоряному винищувачеві не сповільнитися до швидкості, яка дасть змогу вступити в бій на орбіті? Але в тому то й заковика: це неможливо. Щойно його швидкість зменшиться, винищувач каменем шугне вниз, до планети, на орбіті якої перебуває, і космічний бій перетвориться на піке, так і не почавшись.
Насправді на це хиблять не лише «Зоряні війни». Серіал «Експансія», знятий за мотивами однойменної серії книг, відкриває епізод про те, як криговоз «Кентербері» дорогою від Сатурна до Церери отримує сигнал біди. Герої виявляють покинуте транспортне судно з назвою «Скопулі» та зближаються з ним, щоб з’ясувати, що трапилося. Хороший епізод, з інтригою, ось тільки абсолютно нереалістичний із погляду небесної механіки.