Веда думала про вміння навчати — найдорогоціннішу здібність в епоху, коли, нарешті, зрозуміли, що освіта, власне, і є виховання і що тільки так можна підготувати дитину до важкого шляху людини. Звісно, основу становлять природжені якості, але ж вони можуть лишитися марними без тонкої обробки людської душі, яку створює вчитель. Вчений-історик пригадала ті далекі дні, коли вона сама була зліплена з протиріч юною істотою школи третього циклу, що тремтіла від бажання пожертвувати собою і разом з тим судила про цілий світ тільки від себе, з егоцентризмом здорової молодості. «Як багато зробили тоді вчителі — справді, немає вищої справи у нашому світі!»
Учитель — в його руках майбутнє учня, бо тільки його зусиллями людина піднімається все вище й стає все могутнішою, виконуючи найважче завдання — подолання себе самої, самолюбної жадності і невтримних бажань.
Веда Конг завернула до оточеної соснами маленької затоки, звідки долинали молоді голоси, і скоро побачила з десяток хлопців у пластмасових фартушках: усі хлопці старанно обрубували довгий дубовий брусок сокирами — інструментами, винайденими ще в печерах кам’яного віку. Юні будівельники шанобливо привітали історика і пояснили, що, наслідуючи історичних героїв, вони хочуть збудувати судно без допомоги автоматичних пилок та складальних верстатів. Корабель має попливти до руїн Карфагена, і це плавання вони хочуть здійснити під час канікул разом з учителями історії, географії та праці.
Веда побажала успіху корабельникам і хотіла іти далі. Наперед вийшов високий і тонкий юнак з зовсім жовтим волоссям.
— Ви приїхали разом з Евдою Наль? Тоді можна мені поставити кілька питань?
Веда погодилась.
— Евда Наль працює в Академії Горя і Радості. Ми вивчали суспільну організацію нашої планети і деяких інших світів, але нам ще не говорили про значення цієї Академії.
Веда розповіла про великий облік, який проводить Академія в житті суспільства, — підрахунок горя й щастя в житті окремих людей, дослідження горя за віковими групами. Далі йшов аналіз змін горя й радощів за етапами історичного розвитку людства. Якими різними б не були переживання, в масовому підсумку, опрацьованому методами великих чисел — стохастики, виходили важливі закономірності. Ради, які скеровували розвиток суспільства далі, обов’язково намагалися добитись кращих показників. Тільки коли радощів було більше або стільки ж, скільки й горя, вважалося, що суспільство розвивається успішно.
— Отже, Академія Горя і Радості найголовніша? — спитав інший хлопець з сміливими задерикуватими очима.
Інші засміялися, і перший співбесідник Веди Конг пояснив:
— Оль скрізь шукає найголовнішого. І сам мріє про великих начальників минулого.
— Небезпечний шлях, — посміхнулася Веда. — Як історик можу вам сказати, що ці великі начальники були найбільш зв’язані й залежні люди.
— Зв’язані обумовленістю своїх дій? — запитав жовтоволосий юнак.
— Так. Але це було в суспільствах ЕРС та ще раніших, які розвивалися нерівномірно й стихійно. Тепер найголовнішого немає, бо дія кожної Ради неможлива без усіх інших рад.
— А Рада Економіки? Без неї ніхто не може починати нічого великого, — обережно заперечив Оль, засоромившись, але не розгубившись.
— Це так, бо економіка — єдина реальна основа нашого існування. Але мені здається, що у вас не зовсім правильне уявлення про найголовніше… Ви вже вивчали цитоархітектоніку людського мозку?
Юнаки відповіли ствердно.
Веда попросила дати їй палицю і вивела на піску кола основних керівних закладів.
— Ось у центрі Рада Економіки. Від неї проведемо прямі зв’язки до її консультативних органів: АГР — Академія Горя і Радощів, АВС — Академія Виробничих Сил, АСП — Академія Стохастики і Передбачення Майбутнього, АПП — Академія Психо-фізіології Праці. Бічний зв’язок — з самостійно діючим органом — Радою Зореплавання. Від неї прямі зв’язки до Академії Спрямованих Випромінювань та зовнішніх станцій Великого Кільця. Далі…
Веда розкреслила пісок складною схемою і вела:
— Хіба це не нагадує вам людський мозок? Дослідницькі та облікові центри — це центри почуттів. Ради — асоціативні центри. Ви знаєте, що все життя складається з притягання та відштовхування, ритму вибухів і накопичень, збудження і гальмування. Головний центр гальмування — Рада Економіки, яка переводить все на ґрунт реальних можливостей суспільного організму та його об’єктивних законів. Ця взаємодія протилежних сил, зведена до гармонічної праці, і є наш мозок і наше суспільство — те й друге невпинно рухається вперед. Колись давно кібернетика, або наука про керування, змогла звести найскладніші взаємодії і перетворення До порівняно простих дій машин. Але чим більше розвивалось наше знання, тим складнішими ставали явища и закони термодинаміки, біології, економіки і назавжди зникали спрощені уявлення про природу чи процеси суспільного розвитку.
Юнаки, затамувавши подих, слухали Веду.
— Що ж головне в такій побудові суспільства? — звернулась вона до любителя начальників.
Той ніяково мовчав, але перший хлопець поспішив його виручити.
