— Просування вперед! — хоробро оголосив він, і Веда була в захопленні.
— Приз за чудову відповідь! — вигукнула вона і, оглянувши себе, зняла з лівого плеча емалеву застібку, що зображала білого альбатроса над голубим морем.
Молода жінка подала на розкритій долоні цю річ хлопцеві.
Той нерішуче зам’явся.
— На згадку про сьогоднішню розмову і про просування вперед! — наполягала Веда, і юнак взяв альбатроса.
Притримуючи наплічник блузки, який тепер спадав, Веда попрямувала назад у парк. Застібка була подарунком Ерга Ноора, і раптовий порив віддати її означав багато що, в тому числі й дивне бажання швидше скинути з себе минуле, що відійшло чи відходить від неї.
Круглий зал у центрі приміщення вмістив усе населення шкільного містечка. Евда Наль у чорному платті стала на центральне підвищення, освітлене згори, і спокійно обвела поглядом ряди амфітеатру. Аудиторія завмерла, слухаючи її негучний, ясний голос. Крикливі підсилювачі застосовувалися лише в техніці безпеки. Необхідність великих аудиторій відпала з розвитком телевізійних стереофонів ТВФ.
— Сімнадцять років — злам у житті. Незабаром ви проголосите традиційні слова в зібранні Ірландської округи: «Ви, старші, що покликали мене на шлях праці, прийміть моє уміння й бажання, прийміть мою працю і навчайте мене вдень і вночі. Подайте мені руку допомоги, бо шлях важкий, і я піду за вами». У цій давній формулі між рядками криється дуже багато, і сьогодні я хочу сказати вам про це.
Вас з дитинства вчать діалектичної філософії, яка колись у секретних книгах античної давнини називалася «Таємницею Подвійного». Вважалося, що її могутністю можуть володіти лише «втаємничені» — сильні розумово й морально люди. Тепер ви з юності розумієте світ через закони діалектики, і її могутня сила служить кожному. Ви прийшли в життя в добре влаштованому суспільстві, створеному поколіннями мільярдів невідомих трудівників і борців за краще життя. П’ятсот поколінь минуло від часу утворення перших суспільств з поділом праці. За цей час змішалися різні раси й народності. Крапля крові, як говорили в давнину, — спадкові механізми, скажемо ми тепер, — є в кожному з вас від кожного народу. Проведено гігантську роботу по очищенню спадковості від наслідків необережного користування випромінюванням і від поширених раніше хвороб, що проникали в її механізми.
Виховання нової людини — це тонка праця з індивідуальним аналізом і дуже обережним підходом. Безповоротно минув час, коли суспільство задовольнялося абияк, випадково вихованими людьми, вади яких виправдовувалися спадковістю, природженою якістю людини. Тепер кожна погано вихована людина — докір для всього суспільства, гірка помилка великого колективу людей.
Але вам, людям, які ще не позбулися вікового егоцентризму і переоцінки власного «я», слід чітко уявити, як багато залежить од вас самих, наскільки самі ви є творцями власної свободи й цікавості власного життя. Вибір шляхів у вас дуже широкий, але ця свобода вибору становить разом з тим і цілковиту відповідальність за вибір. Давно зникли мрії некультурної людини про повернення до дикої природи, про свободу первісних суспільств та взаємин. Перед людством, що об’єднало колосальні маси людей, стояв реальний вибір: або підкорити себе громадській дисципліні, тривалому вихованню і навчанню, або загинути — інших шляхів для того, щоб прожити на нашій планеті, хоч її природа досить щедра, немає! Горе-філософи, які мріяли про повернення назад, до первісної природи, не розуміли і не любили природи по-справжньому, інакше вони знали б про її нещадну жорстокість і неминуче знищення всього, що не підкорилося її законам.
Перед людиною нового суспільства постала необхідність дисциплінувати бажання, волю і думки. Цей шлях виховання розуму й волі тепер так само обов’язковий для кожного з нас, як і виховання тіла. Вивчення законів природи й суспільства, його економіки замінило особисте бажання на осмислене знання. Коли ми кажемо: «Хочу», то маємо на увазі: «Знаю, що так можна».
Ще тисячоліття тому стародавні елліни говорили: метрон — аристон, тобто: найвище — це міра. І ми теж кажемо, що основа культури — це розуміння міри в усьому.
Чим більше підвищувався рівень культури, тим слабшало прагнення до грубого щастя власності, до жадібного кількісного збільшення владання, яке швидко притуплялося і лишало темну невдоволеність.
Ми навчаємо вас значно більшому щастю відмовлення, щастю допомоги іншому, справжньої радості праці, що запалює душу. Ми дошдаагали вам позбутися влада дрібних прагнень та дрібних речей і перенести свої радощі й прикрощі у вищу галузь — творчість.
