Рен Боз задоволено всміхнувся.
— А скільки ж дасть голубий надгігант?
— Не берусь підраховувати. Але поміркуйте самі. У Великій Магеллановій Хмарі є скупчення НГК 1910 біля туманності Тарантул… Даруйте мені, я звик сам з собою оперувати давніми назвами з позначками зірок.
— Це не має ніякого значення.
— Взагалі туманність Тарантул така яскрава, що коли б вона була на місці відомої кожному туманності Оріона, то світила б точнісінько так, як повен місяць. У зоряному скупченні 1910 діаметром всього сімдесят парсеків не менше сотні надгігантських зірок. Там і подвійний голубий надгігант ЕС Золотої Риби з яскравими лініями водню у спектрі і темними біля фіолетового краю. Він більший за орбіту Землі, а світністю півмільйона наших сонць! Ви мали на увазі саме таку зірку? У цьому ж скупченні є ще більші за розміром зірки діаметром, але вони тільки ще розігріваються після Е-стану.
— Залишмо ці надгіганти. Люди тисячоліттями дивилися на кільцеві туманності у Водолиї, Великій Ведмедиці та Лірі і не розуміли, що перед ними нейтральні поля нуль-гравітації, згідно з законом репагулюма — переходу між тяжінням та антитяжінням. Там саме й ховалася загадка нуль-простору…
Рен Боз підхопився з порога бліндажа управління, складеного з великих, залитих силікатом брил.
— Я відпочив. Можна починати!
Серце Мвена Маса забилося, хвилювання стисло горло. Африканець глибоко й переривчасто зітхнув. Рен Боз лишився спокійним, тільки лихоманковий блиск його очей свідчив про незвичайну концентрацію думки й волі.
Мвен Мас стиснув великою рукою маленьку міцну кисть Рен Боза. Кивок голови, і силует завідуючого зовнішніми станціями показався вже на спуску гори, по дорозі до обсерваторії. Холодний вітер зловісно завив, скочуючись з обледенілих гірських гігантів, що стерегли долину. Дрож пройняв Мвена Маса. Він мимохіть прискорив і без того швидку ходу, хоча квапитись було нікуди: експеримент мали почати після заходу сонця.
Мвен Мас вдало зв’язався з супутником 57 по радіо місячного діапазону. Встановлені на станції відбивачі та напрямні фіксували Епсилон Тукана на ті кілька хвилин руху супутника від тридцять третього градуса північної широти до Південного полюса, в які зірку було видно з його орбіти.
Мвен Мас зайняв місце за пультом у підземній кімнаті, дуже схожій на таку ж у Середземноморській обсерваторії.
Переглядаючи вже тисячний раз аркуші з даними про планету зірки Епсилон Тукана, Мвен Мас методично перевів обчислену орбіту планети і знову зв’язався з супутником, домовившись, що в момент увімкнення поля спостерігачі супутника 57 дуже повільно змінюватимуть напрямок по дузі, в чотири рази більшій за паралакс зірки.
Поволі минав час. Мвен Мас ніяк не міг позбутися думок про Бета Лона — злочинного математика. Але ось на екрані ТВФ з’явився Рен Боз біля пульта дослідної установки. Його цупке волосся стирчало більше, ніж звичайно.
Попереджені диспетчери енергостанцій повідомили про готовність. Мвен Мас взявся за рукоятку пульта, але рух Рен Боза на екрані спинив його.
— Треба попередити резервну Ку-станцію на Антарктиді. Наявної енергії не вистачить.
— Я зробив це, вона готова. Фізик міркував ще кілька секунд:
— На Чукотському півострові і на Лабрадорі побудовані станції Ф-енергії. Коли б домовитися з ними, щоб увімкнути в момент інверсії поля, — я боюсь за недосконалість апарата…
— Я зробив це.
Рен Боз зрадів і махнув рукою.
Велетенський стовп енергії досяг супутника 57. На гемісферному екрані обсерваторії з’явилися збуджені молоді обличчя спостерігачів.
Мвен Мас привітав відважних людей, перевірив напрямок і рух стовпа енергії за супутником. Потім він перемкнув потужність на установку Рен Боза. Голова фізика зникла з екрана.
Індикатори споживання потужності схиляли свої стрілки праворуч, вказуючи на безперервне зростання конденсації енергії. Сигнали горіли дедалі яскравіше й біліше. Як тільки Рен Боз підключав один за одним випромінювачі поля, покажчики наповнення стрибками падали до нульової риски. Захлинистий дзвін із дослідної установки примусив здригнутися Мвена Маса. Африканець знав, що робити. Поворот ручки, і вихрова потужність Ку-станції влилась у згасаючі очі приладів, оживила їхні спадаючі стрілки. Та тільки-но Рен Боз увімкнув спільний інвертор, як стрілки стрибнули до нуля. Майже інстинктивно Мвен Мас підключив зразу обидві Ф-станції.
Йому здалося, що прилади згасли, дивне бліде світло наповнило приміщення. Звуки затихли. Ще секунда, і тінь смерті пробігла по свідомості завідуючого станціями, притупивши відчуття. Мвен Мас боровся з млосним запамороченням, стиснувши руками край пульта, схлипуючи від зусиль і жахливого болю в хребті. Бліде світло почало розгорятися яскравіше з одного боку підземної кімнати, з якого — цього Мвен Мас не зміг визначити або забув. Можливо, від екрана чи з боку установки Рен Боза…
