Чара Нанді ще ніколи не бувала у головному залі Ради. Хвилюючись, вона зайшла у супроводі Евди Наль до цього дивного яйцеподібного залу з параболічно вигнутими стелею і поверхнею еліптичних рядів сидінь. По залу розливалося яскраве прозоре світло, ніби з іншої, яскравішої ніж сонце зірки. Всі лінії стін, стелі, сидінь сходилися в кінці величезного залу, що здавався їхнім природним центром. Там на підвищенні стояли демонстраційні екрани, трибуна і крісла для керівників засідання — членів Ради.
Золотисто-матові панелі стін перетинала низка рельєфних карт планет. Праворуч були карти планет Сонячної системи, ліворуч — планет найближчих зірок, вивчених експедиціями Ради. Другий ряд під блакитним зрізом стелі займали накреслені сяючими фарбами схеми населених зоряних систем, одержані від сусідів по Великому Кільцю.
Увагу Чари привернула стара, потемніла і, очевидно, вже не раз реставрована картина над трибуною.
Чорно-фіолетове небо займало всю верхню частину величезного полотнища. Маленький серп чужого місяця кидав біляве, мертвотне світло на безпорадно задерту догори корму старовинного зорельота, грубо вимальовану на темно-червоному заході. Потворні сині рослини, сухі і тверді, здавалися металевими. У глибокому піску ледве чвалала людина в легкому захисному скафандрі. Вона оглядалася на розбитий корабель і винесені з нього тіла загиблих товаришів. Скельця окулярів її маски відбивали тільки багрові бліки заходу, але невідомою хитрістю художник зумів відтворити в них безмежний розпач самотності в чужому світі. На невисокому пагорбі праворуч по піску повзло щось живе, безформне і огидне. Великий підпис під картиною: «Лишився сам» — був такий же короткий, як і виразний.
Захоплена картиною, дівчина одразу не помітила майстерності архітектурної вигадки — розташування сидіпь віялоподібними виступами, так що з галерей, захованих в основі рядів, до кожного місця був окремий прохід. Кожний ряд був ізольований від сусіднього — верхньою чи нижнього. Лише сівши з Евдою, Чара звернула увагу на старовинне оздоблення крісел, пюпітрів і бар’єрів, зроблених з натурального перлисто-сірого африканського дерева. Тепер ніхто не витрачав би так багато праці на те, що можна відлити і відполірувати за кілька хвилин. Можливо, з властивої для людей поваги до старовини дерево здалося Чарі теплішим і живішим за пластмасу. Вона з ніжністю погладила загнутий підлокітник, уважно оглядаючи зал.
Людей, як завжди, зібралося чимало, хоч потужні телепередавачі мали рознести по всій планеті відображення того, що тут відбувалося. Секретар Ради Мір Ом, як завжди, оголошував короткі повідомлення, що зібралися з часу останнього засідання. Серед кількох сот людей, присутніх у залі, не можна було знайти жодного неуважного, зайнятого собою обличчя. Чутлива увага до всього була найбільш характерною рисою людей епохи Кільця. Але Чара пропустила перше повідомлення, все ще розглядаючи зал і читаючи висловлювання славетних учених, написані під картами планет. Особливо сподобався їй написаний під Юпітером заклик бути чуйним до явищ природи: «Дивіться, як повсюди оточують нас незрозумілі факти, як лізуть в очі, кричать у вуха, але ми не бачимо і не чуємо, які великі відкриття ховаються у їх невиразних обрисах». В іншому місці був ще такий напис: «Не можна просто підняти завісу невідомого — тільки після наполегливої праці, відступів, збочень ми починаємо розуміти справжній зміст, і нові неосяжні перспективи розкриваються перед нами. Не уникайте ніколи того, що здається спочатку некорисним і незрозумілим».
Рух на трибуні — і в залі померхло світло. Спокійний дужий голос секретаря Ради здригнувся від хвилювання.
— Ви побачите зараз те, що недавно ще здавалося цілком неможливим — знімок нашої Галактики збоку. Понад сто п’ятдесят тисячоліть — півтори галактичні хвилини тому — жителі планетної системи… — Чара пропустила ряд цифр, які нічого їй не говорили, — …в сузір’ї Центавра звернулися до жителів Великої МагелланоБОЇ Хмари — єдиної близької до нас позагалактичної системи зірок, про яку ми знаємо, що там є розумні світи, здатні зв’язатися по Кільцю з нашою Галактикою. Ми ще не можемо визначити точне місцезнаходження цієї магелланійської планетної системи, але можемо прийняти їхню передачу — знімок нашої Галактики. Ось він!
