Гучний тремтливий звук перебив юнака. Згори поволі спускалася темна маса. Яскраве світло залило галявину. Смугастих котів кинули в м’які контейнери для крихких вантажів. Погано помітне в темряві громаддя корабля зникло, відкривши галявину спокійному світлу зірок. З тиграми вирушив один з п’яти хлопчаків, а його коня віддали Мвену Масу.
Коні африканця й Чари йшли поряд. Дорога спускалася в долину річки Галле, в гирлі якої, на узбережжі, стояли медична станція і база винищувального загону.
— Вперше на острові я їду до моря, — порушив мовчанку Мвен Мас. — Досі мені здавалося, що море — заборонена стіна, яка назавжди загородила мій світ.
— Острів був для вас новою школою? — напівзапитально і радісно сказала Чара.
— Авжеж. За короткий строк я пережив і передумав дуже багато. Всі ці думки давно бродили в мені…
Мвен Мас розповів про свої давні побоювання, що людство розвивається надто раціонально, надто технічно, повторюючи, звісно, в незрівнянно менш потворній формі помилки сивої давнини. Йому здалося, що на планеті Епсилон Тукана дуже схоже на наше і таке ж чудове людство більше подбало про досконалість емоціональної сторони психіки.
— Я багато страждала через відчуття неповної гармонії з життям, — помовчавши, відповіла дівчина. — Мені треба було більше від чогось давнього і значно менше від навколишнього. Я мріяла про епоху невитрачених сил і почуттів, накопичених ще первісним відбором у вік Ероса, що був колись в античному Середземномор’ї. І завжди намагалась пробудити справжню силу почуттів у своїх глядачів. Та, мабуть, тільки Евда Наль до кінця зрозуміла мене.
— І Мвен Мас, — серйозно додав африканець, розказавши, як вона постала перед ним на екрані мідношкірою дочкою Тукана.
Дівчина підвела обличчя, і при боязкому світлі світанку Мвен Мас побачив очі, такі великі й глибокі, що відчув легке запаморочення, відсунувся і засміявся.
— Колись наші предки у своїх романах про майбутнє уявляли нас напівживими рахітиками з перерозвиненим черепом. Незважаючи на мільйони зарізаних і замучених тварин, вони не наблизилися до розуміння мозкової машини людини, бо лізли з ножем туди, де потрібні були найтонші вимірювачі молекулярних і атомних масштабів. Тепер ми знаємо, що сильна діяльність розуму вимагає міцного тіла, повного життєвої енергії, але це ж тіло породжує сильні емоції.
— І ми все ще живемо на ланцюгу розуму, — погодилась Чара Нанді.
— Чимало вже зроблено, але все-таки інтелектуальна сторона у нас пішла вперед, а емоційна відстала… Про неї треба подбати, щоб не їй потрібен був ланцюг розуму, а інколи розуму — її ланцюг. Мені це здається тепер таким важливим, що я маю намір написати книгу.
— О, звичайно! — палко вигукнула Чара, зніяковіла і вела далі: — Мало великих учених присвячувало себе дослідженню законів прекрасного і повноти почуттів… Я кажу не про психологію.
— Я розумію вас! — відповів африканець, мимохіть милуючись дівчиною, яка від ніяковості вище підвела горду голову назустріч промінню ранкового сонця, що надавало знов її шкірі кольору червоної міді.
Чара легко й вільно сиділа на високому вороному коні, який ступав у такт з рудим конем Мвена Маса.
— Ми відстали! — вигукнула дівчина, натягуючи поводи, її кінь кинувся вперед.
Африканець наздогнав її, і обоє помчали поряд старою дорогою. Зрівнявшись із своїми юними товаришами, вони притримали коней, і Чара обернулася до Мвена Маса.
— А ця дівчина, Онар?..
— Їй треба побувати у Великому Світі. Ви самі сказали, що на острові вона лишилася випадково, приїхавши до матері, яка недавно тут померла. Онар було б добре працювати у Веди — на розкопках потрібні чутливі й ніжні жіночі руки. Та є ще тисячі справ, де вони потрібні. І Бет Лон, який повернеться до нас новим, знайде її по-новому!..
Чара звела брови, пильно глянувши на Мвена Маса.
— А ви не залишите своїх зірок?
— Якою б не була ухвала Ради, я продовжуватиму справу космосу. Але спочатку мені треба написати про…
— Зірки людських душ?
— Правильно, Чаро! Дух захоплює від їхньої величезної багатогранності… — Мвен Мас замовк, помітивши, що дівчина дивиться на нього і ніжно всміхається. — Ви не згодні з цим?
— Звичайно, згодна! Я думала про ваш експеримент. Ви проробили його через пристрасне бажання дати людям повне уявлення про світ. У цьому ви теж художник, не вчений.
— А Рен Боз?
— У нього експеримент — лише черговий крок по його шляху дослідження.
— Ви мене виправдуєте, Чаро?
— Цілком! І я певна, що вас виправдає ще багато людей, більшість!
Мвен Мас перехопив поводи в ліву руку, а праву подав Чарі. Вони в’їхали в маленький посьолок станції.
Хвилі Індійського океану мирно гуркотіли під кручею. В їхньому шумі Масу вчувався ритмічний поступ басів у симфонії Зіга Зора про життя, що лине в космос. І могутня нота, основна нота земної природи — синє фа, — співала над морем, примушуючи людину відгукуватися всією душею, зливаючись з природою, яка її породила.
