— Я можу тобі довіряти, Лео? — Джейсон говорив дивним тоном, як ніби запрошував Левка до втечі. «Давай, Лео, давай, чувак, ти ж майже на волі, зривайся й біжи, а ми всадимо кілька куль у твою гепу, й на одну проблему стане менше». А потім Х’юз-Коулман полетить назад і розповідатиме Семенові, Ґрему та Сатомі, що не бажав Левкові зла. «Так трапилося, вважайте, збіг обставин: хлоп побіг, надумав утекти, і тим самим поставив під загрозу таємність мого проекту. Все по честі, згідно з домовленостями…» Сивочолий прокрутив наручники на пальці. — Я взяв тебе сюди, щоби помалу залучати до спільноти Паїтіті; допомагатимеш вантажити гелікоптер. Оскільки ти новенький і поки що не освоївся з нашими звичаями, я переймаюся, щоб ти не викинув коника. Я можу ускладнити тобі життя, начепивши «браслети»: ти будеш виконувати ту саму роботу, тільки зі скутими руками. Втім, якщо пообіцяєш не ускладнювати життя мені та не робити капостей, обійдемося без брязкалець.
— Я не тікатиму, — мовив Левко.
— Гм-м… — Джейсон, підкреслено вагаючись, переводив погляд із наручників на Лео та назад.
— Там, — хлопець кивнув на схід, де були джунглі, — лишилися мої друзі.
Не такі вже й друзі, зважаючи на останні події, та кидати їх напризволяще хлопець не мав наміру. Навіть якщо випаде стовідсоткова нагода.
— Добре. Проте затям: те, що відбулося вночі із Семеном, — відбулося востаннє. Більше поблажок не буде. Якщо спробуєш драпонути, здеру з тебе шкуру живцем, — Х’юз-Коулман пошукав очима стрільця, що пильнував східний сектор. — Луїсе! Агов, Лу! — почувши своє ім’я, ґевал обернувся. — Наглядай за цим шкетом.
Стрілець відсалютував стуленим вказівним і середнім пальцями, після чого штрикнув Левка поглядом, мовляв: без фокусів.
Левко роззирнувся. Курява спала, відкривши огляду схожий на гігантську коричневу бородавку кряж, що захищав місце стоянки Мі-17 із трьох боків — із заходу, півночі й сходу. На півдні стелилася пустеля, абсолютно рівна, якщо не брати до уваги кількох віддалених кряжів, які тремтіли й переливались у висхідних потоках розігрітого повітря, та переплетених слідів сходження останнього льодовика, що нагадували розкошлане волосся велетенської мумії, розметане по землі. Куди не глянь — жодного натяку на присутність людини. Шосе, що його Левко зауважив із повітря, вони проминули кілометрів двадцять назад, тож навіть якби хлопець хотів, утікати не мав куди.
Місце для приземлення обрали невипадково: все вказувало на те, що Джейсон і його люди тут не вперше. Джим і Гордон Лі вже розчистили від піску горизонтальні двостулкові ворота до підземного сховку. Відчинивши важкі металеві дверцята, вони видобули на поверхню паливний насос і купу з’єднувальних шлангів. Неподалік сантиметрів на двадцять над землею вистромлювалася ляда закопаної в пісок і замаскованої каменями велетенської паливної цистерни. Поки Джим Ломбарді не розгріб каміння та не почав розкручувати кран на ляді, пофарбованій, як і гелікоптер, у жовто-сірий хакі, Левко цистерну не помічав.
Останнім із вертольота вибрався Віктор Шако.
— Заправляйте, — для проформи розпорядився Джейсон.
— Усе зробимо, босе, — кивнув пілот.
Віктор заземлив вертоліт і поставив під колеса упорні колодки. Гордон Лі «обв’язав» шлангами польовий електронасос, під’єднав дроти живлення, що тягнулися від розетки Мі-17, розташованої на правому борті між 12-м і 13-м шпангоутами, і також заземлив насос. Джим заштовхав усмоктувальний шланг у цистерну, нагнітальний — у заливну горловину паливного баку, переконався, що обидва заповнилися пальним.
— Пускаємо? — запитав Гордон Лі, тримаючи палець на вмикачі електронасоса.
Віктор Шако зиркнув на наручний годинник і притримав 2-го пілота.
— Почекай, хай охолонуть двигуни.
Тієї миті із заходу долинув хрипкий голос стрільця:
— Автомобіль на десятій годині, прямує до нас.
— Бачиш, що за тачка? — задерши голову, гукнув сивочолий.
— Як завжди, босе, чорна «Toyota Hilux».
— Це рудий, — усміхнувшись, мовив Джейсон.
Левко здригнувся.
Сьома зробив півсотні фотографій, 90 % із яких було не відрізнити одну від одної, проте навіть тоді не заспокоївся. Джейсон, чий настрій змінювався швидше, ніж погода в тропічних широтах під час сезону ураганів, міг передумати, після чого фотокамеру, ймовірно, відберуть, а знімки знищать. Улаштувавшись якомога зручніше (хоча в його ситуації було би правильніше сказати «влаштувавшись так, щоб якомога менше боліло»: «Кетанов», який хлопець ковтнув зранку, переставав діяти й пошматовані м’язи литки починали боліти), хлопець старанно перемалював опуклі хромовані знаки до блокнота.
