— Це божевільний задум, і він… нереальний, — Семен лукавив, йому знадобилося п’ять секунд, щоб з’ясувати: теоретично «погасити» гарнізон Паїтіті можливо. І не на годину, як просив Левко, а на час, достатній для підйому в повітря тисячі «Колібрі». — Я не хочу марно обнадіювати тебе. Нам не вдасться. На Сатомі не варто розраховувати, у мене зламана нога, якщо Ґрем поратиметься з «Колібрі», тобі, Лео, доведеться самому контролювати ситуацію на терасі. Якби не мій гіпс, іще можна було б, а… — хлопець опустив очі, відмовка звучала непереконливо.
Левко розвернувся й, не зронивши жодного слова, закрокував геть. Семен дивився йому в спину знеохоченим поглядом, дивився з жалем, проте без бажання гукнути товариша.
Вони обоє розуміли, що проблема не в зламаній нозі.
Сьома не хотів утікати.
— Для чого ви мене покликали? — Семен ішов назирці за Джейсоном. На чоловікові досі була брудна футболка.
— Щоби показати ось це. Подумав, ти маєш це знати.
Х’юз-Коулман спинився та підніс ліхтар до стіни коридору. Вони із Семеном стояли на десять метрів нижче від входу до Білої кімнати. Біля лівої стіни.
— Що там? — хлопець спочатку нічого не побачив. І лише нахилившись, розрізнив багряно-чорні лінії, що проступали на сірій гранітній поверхні.
— Підійди до мене, — порадив чоловік, — тоді побачиш.
Сьома послухався й моментально розгледів зображення — все відразу, цілком. Так, наче його намалювали спеціальною фарбою, що стає невидимою, припиняючи відбивати світло, як тільки промені потрапляють на неї не під прямим кутом.
— Вау, — не зміг погамувати захоплення росіянин. — Що це?
— Це ти мені скажи, — хитро зиркнув Джейсон.
— Я?
— Так, — чоловік знав, що викарбувано на стіні, втім хотів примусити Семена думати. Так було краще. Так було потрібно.
Сьома ступив крок назад, щоб краще осмислити малюнок. Перед ним постав круг, а точніше — кільце із восьми секторів. Сектори пронумеровано цифрами від нуля до семи. У верхньому правому куті стояв символ, що відповідав вісімці, у верхньому лівому — п’ятірці. Нульовий сектор було поділено на менші сегменти в поки що незрозумілому співвідношенні. В центрі кільця древні художники розмістили вісімкове число — 555 — три п’ятірки. Саме воно виглядало найчіткішим. І аж по низу зображення проходив напис, у якому, крім незнайомих символів, Семен запримітив «п’ятірки» й «вісімки».
Хлопець наморщив лоба. В іншій ситуації він одразу здогадався б, що перед ним, але того вечора з голови не йшла остання розмова з Левком.
(…я не б’ю байдики, поки дехто обтирає павутиння в підземеллі…)
Росіянин не міг ні про що, крім неї, думати.
— Я не… Джейсоне, я не можу…
— Подивися на число в центрі, — сивочолий підніс ліхтар до числа 555, — відповідь на поверхні, Семене.
Сьома зрозумів натяк. Дістав ручку й блокнот, щоб дізнатися, що приховує вісімкове 555.
5558 = 5∙82 + 5∙81 + 5∙80 = 36510
— Триста шістдесят п’ять! — вигукнув він. І тут же: — Це календар!
— Бінґо! — крекнув Джейсон.
— У них було вісім місяців у році і… і… — хлопець спробував поділити 365 на 8 і, не отримавши цілого числа, розгубився. Голова геть не варила. — Вісім місяців по… гм, — він затих. Надовго.
Джейсон вичікував, а коли заговорив, в його голосі вчувалося розчарування.
— Вісім місяців по сорок п’ять днів у кожному, плюс п’ять окремих днів у році. Бачиш? — чоловік торкнувся пальцем п’яти загострених виступів на сегменті, що відповідав останньому, сьомому місяцеві. — Вони позначають п’ять неврахованих днів, що не належать до жодного місяця.
— А в місяці?
Х’юз-Коулман пересунув палець на нульовий місяць, сектор якого було розграфлено на тижні й дні.
— П’ять тижнів по вісім днів у кожному, плюс знову ж таки п’ять неврахованих днів. Тут усе розмічено, можеш перерахувати. — Він торкнувся стилізованого зображення сонця вгорі календаря. — Цей символ позначає день, із якого починався рік. Якби його не було, весь малюнок виїденого яйця не вартував би. Ти маєш здогадатися, що це за день.
Семен придивився до зображення, на яке вказував Джейсон: промені-змії та чорне півколо всередині. Який день? Хлопець збагнув практично миттєво.
— Весняне рівнодення?
— Так. Щороку припадає на 20 березня.
— А як із високосними роками?
Джейсон знизав плечима.
— Мабуть, як і ми, додавали по одному дню раз на чотири роки. А може, відразу п’ять днів — раз на двадцять років.
— Це так дивно… — сказав Сьома.
— Що саме?
— Те, що кількість діб у земному році — 365 — у вісімковій системі відповідає числу 555. Фантастично просто.
— Узагалі розподіл напрочуд симпатичний. Вісім місяців, п’ять тижнів, вісім днів — усе крутиться навколо вісімок і п’ятірок. Починаєш думати, що греки, чи єгиптяни, чи шумери, чи хто там перший вигадав прототип сучасної математики, поквапились із вибором десяткової системи числення.
Притримуючи блокнот долонею, росіянин занотував:
