Попервах у голові крутилися лише дурниці. Твердиня не хоче, щоб вони тікали та якимись чарами протидіє їм. Згодом хлопець відчув, як знайомий масний запах залоскотав ніздрі, й здогадався: в усьому винні квітки бруґмансії. Вони труять його смородом.
Через кілька секунд здійнялася злива, притлумивши аромат пелюсток, «змивши» його та привівши хлопця до тями. «Треба вшиватися. І то швидко», — Левко похапцем заштовхав у торбину кілька останніх листків і посмикав мотузку. Домовленості, що американець тягнутиме його нагору, не було, Левко мав лізти сам, одначе вони погодили сигнал про те, що нагорі все гаразд і Левку можна підійматися: Лео один раз шарпоне мотузку, на що Ґрем відповість таким самим шарпанням.
Нічого не відбулося — Ґрем не відповів на сигнал. Вода спадала важким неперервним потоком, через що українець не чув і не бачив, що діялося нагорі.
«Заснув там чи що?»
Свідомість пригасала. Левко зрозумів, що це квіти, і вжахнувся швидкості, з якою наростає запаморочення. Півтора року тому, під час одного з численних переїздів поромом зі Стокгольма до Гельсінкі, Ян Фідлер (вони тоді тільки-но познайомилися) дав Левку спробувати снюс[137], специфічний різновид тютюнових виробів. Попри безневинну назву, ця штука спричиняє серйозну залежність, у багатьох країнах її вважають наркотиком. Ян тоді шукав щось, як він висловився, «для генерального прополювання мозкових звивин» і підсів на снюс. Починалось усе як жарт: Ян запропонував, Левко погодився. Чех витяг із пласкої та круглої картонної коробки сірий пакетик завбільшки з крайню фалангу вказівного пальця, що пахнув прілими спеціями, й українець, недовго думаючи, заклав його під верхню губу. Півхвилини Левко нічого не відчував, а тоді йому так «просапало звивини», що ледве спам’ятався. Море було спокійне, 2–3 бали, не більше, а хлопець плазував палубою лайнера «MS Mariella»[138], наче за бортом бурував дев’ятибальний шторм. Під час вживання снюсу доза нікотину, що потрапляє в організм, значно вища, ніж від викурювання цигарки, позаяк під час куріння більша частина нікотину згорає. Незвичний навіть до цигарок організм Левка в буквальному сенсі вивернуло навиворіт. Сидячи в гіллі бруґмансії, українець відчував щось дуже близьке до блискавичного сп’яніння після «подушечки» бронебійного шведського снюсу.
Намагаючись не вдихати отруйного повітря, Левко витримав паузу та смикнув удруге (давай… давай же… будь ласка… відгукнись). Знову жодної реакції. «Що за чорт?» Хлопець щосили поволік канат на себе, й лише тоді линва натяглась. Левко скубнув — Ґрем скубонув у відповідь. Для певності українець повисів трохи на линві, переконуючись, що американець тримає міцно, а потому подерся нагору.
Повзти вгору було напрочуд важко. Струмини дощу змішувалися з потоками води, що стікали з країв терас, і все це летіло донизу, з кожним метром набираючи маси й швидкості. Ноги час від часу зісковзували, тому розраховувати доводилося тільки на руки. Відчуття виникало таке, наче просуваєшся всередині Ніагарського водоспаду. Траплялося, що в Левка від нестачі кисню меркло в очах. Подекуди потік ширшав так, що, навіть відштовхнувшися ногами, хлопець не міг набрати в легені повітря — рот забивало водою. Доводилося притискатися губами до стіни та короткими ковтками всмоктувати кисень.
Діставшись місця з’єднання каната з тоншою мотузкою, Левко геть знесилився. Альпіністська мотузка була надто тонкою, йому не вдавалося повзти по ній угору без опори під ногами. Хлопець спробував, раз, удруге, втретє, та щоразу з’їжджав униз.
На щастя, Ґрем здогадався, що й до чого, й узявся тягнути, накручуючи мотузку на себе. Через хвилину українець, відпльовуючись, як опритомнілий потопельник, вишкрібся на терасу шостого рівня. Американець підхопив його, силоміць поставив на ноги та прокричав:
— Ти ненормальний! Якого біса ти співав? Мік Джаґґер, розтуди твою маму!
Левко лише похитав головою. Згадавши щось, стягнув із шиї торбину з квітами та листям бруґмансії й тицьнув її мулатові в руки. Потому гойднувся, наче п’яний, і розпластався на залитій дощовою водою траві.
Ґрем відклав торбу вбік і заходився витягувати канат із прірви.
Дощ стишився, проте не вщух.
— Чому ти не попередив? — накинувся Ґрем на Семена, щойно вони з Лео вибралися на верхню терасу. Канат, як і домовлялися, замаскували травою й брудом на шостій терасі, а от тоншу нейлонову линву Семен вирішив забрати із собою та сховати в «норі».
Росіянин, із ніг до голови замащений глиною, припинив скручувати мотузку й витріщився на американця.
— Я попереджав! Один короткий виблиск, як і домовлялися.
Мулат спересердя ляснув руками по стегнах. Зі спортивних штанів навсібіч порснули краплини.
— Я не бачив твого сраного виблиску! — прогавкав Ґрем. — Я дізнався про вартового тільки тоді, коли помітив його на закрайку тераси!
— Сюди приходив охоронець? — вирячився Левко.
