Ґрем довго мовчав, але зрештою не витерпів.
— Це прямий вузол, бадді. Він небезпечний.
— Чому?
— Бо ненадійний. Він може ковзати й розв’язуватись. Ти не уявляєш, скількох людей він спровадив на той світ.
Американець мав рацію: прямий вузол забрав життя не одного альпініста. Мулат узяв обидві мотузки в руки й заходився сплітати їх наново.
— Я скручу їх ґрейпвайном[135]. Цей вузол самозатяжний, під дією ваги тільки дужче затягується. Так буде краще.
Левко уважно спостерігав за тим, що робить мулат.
Якраз тоді, коли Лео та Ґрем зосередилися на в’язанні вузла, Сьома блимнув ліхтарем, сповіщаючи про небезпеку. Домовившись про сигнал, хлопці не взяли до уваги одного нюансу: Семенів ліхтар був не надто потужним, — тож, щоби зафіксувати спалах, Ґрем мусив постійно дивитися на схід. Що ще гірше: Сьома блимнув коротко, мерщій погасивши світло. Росіянин і так ризикував, знаючи, що з-за спини підходить охоронець. Левко краєм ока помітив, що на мить на терасі посвітлішало, проте сприйняв цей спалах за відсвіт далекої блискавки. Тієї миті він більше переймався негодою та не думав про те, що їх можуть заскочити. Про всяк випадок українець кинув швидкий погляд у той бік, де мав би бути Сьома, та росіянин у цей час уже заповзав під брезент намету-їдальні. Сигнал лишився непоміченим.
— Ось, готово, — сказав американець. Наступивши ногою на канат, він смикав зелену мотузку — перевіряв вузол на міцність.
Потому зіштовхнув канат у прірву, тоншою линвою обкрутив себе на рівні пліч і відступив до стіни сьомого рівня.
Левко намацав тонку мотузку й став спускатись. Мотузка губилась у пітьмі, через що хлопцеві здавалось, наче він тримається руками за порожнечу. Він зрадів, коли намацав вузол та поліз далі по канату. Грубий і м’який, канат був уже як рідний. Скориставшись досвідом першої спроби, українець прилаштувався протистояти вітру, тож упродовж усього спуску його тільки раз відірвало від стіни та протягнуло над проваллям. Через хвилину він сховався в кроні бруґмансії та взявся похапцем рвати квітки.
Дерево дивно пахло. Запах струменів від квіток і був неприємно масляним, гидким, якщо відверто, хоч і терпимим.
Із того, як послабшав натяг мотузки, Ґрем зрозумів, що Лео дістався дерева. Мулат видихнув (цього разу тримати українця було важче: тонка нейлонова линва боляче врізалась у тіло, аж згинаючи хлопця) та розслабився, притулившися спиною до муру. Довго байдикувати йому не випало. Повернувши голову праворуч, Ґрем зауважив, що хтось стоїть на терасі — саме на тому місці, де п’ять хвилин тому зміїлась альпіністська мотузка, — й нишпорить променем по майданчику шостого рівня.
«Семен? Що він шукає?» — попервах американець лише насторожився, та вже зовсім незабаром посірів від переляку. То не був один із умовних сигналів, а Семен не такий дурний, щоб висвічувати щось на шостому рівні тоді, коли Лео спустився по квітки бруґмансії.
Ґрем утиснувся в стіну, з жахом усвідомивши, що поняття не має, ані хто то такий, ані що йому треба посеред ночі на терасі шостого рівня.
— Joder![136] — лайнувся охоронець, побачивши, як низько розпласталися хмари. Він покрутився коло вертолітних майданчиків, обійшов хатину Джейсона й подався до пірамід. Крики більше не повторювалися, натомість починався дощ, та й на відкритому просторі, без захисту громовідводу, що не кажи, було трохи страшно, тому хлопчина хотів якнайшвидше завершити обхід. Буревій жахливо стугонів, і вартовий засумнівався, що міг щось почути, сидячи в ангарі.
Хіба що кричали дуже голосно.
Біля пірамід теж нічого не знайшлося. Присвічуючи ліхтарем, він зробив кілька кроків на схід і спинився.
«Якого біса? — розсердився перуанець. — Мабуть, справді приверзлося. Педро з мене сміятиметься». Він уже намірився йти назад — розвернувся та скерував промінь на захід уздовж стежки, — та несподівано помітив короткий, але яскравий сплеск світла неподалік намету-їдальні. Якраз над прірвою. Ошелешив не так спалах, як те, що на його тлі виразно проступив силует людини, котра стояла спиною до охоронця й дивилася на сельву.
У перуанця волосся стало дибки. Хто то був? Кому може знадобитися далеко за північ стирчати на краю платформи та мертво телющитися на затоплені ніччю джунглі? Що то був за спалах? Вартовому раптом закортіло пісяти. Бажано в яскраво освітленому місці без усяких там перегородок і темних закутків.
Зрештою почуття обов’язку переважило забобонний страх. Виставивши поперед себе промінь ліхтаря, вартовий посунув до намету. Краплі більше не пролітали, хмари все не могли розродитися дощем, але бідолаха тремтів, аж зубами цокав. Він наступив на щось кругле та ледь не зойкнув. Не опускаючи променя, присів, намацав руками знахідку й підняв її. Ліхтар. Охоронець поклацав вимикачем, переконавшися, що той працює. Тоді обережно підступив до крайки, за якою починався пологий спуск до шостого рівня Твердині, й, затамувавши подих, посвітив униз.
Нічого не надибавши, він став крок за кроком просуватися на захід.
