Упродовж останніх півгодини він вдихнув 400 міліграмів порошку[143], що для людини зі слабшим серцем мало би закінчитися стрімким провалом у кому та смертю. Траплялися моменти (налітав особливо болісний вал), коли Амаро був не проти померти, проте той самий біль, що так мучив бідолашного коротуна, втримував свідомість на плаву.
Зрештою перуанець відступився. Притримуючись за стіну своєї просторої кімнати в надрах Твердині, чоловік почовгав до металевої скрині в кутку. Тремтячими руками видобув ключа, відімкнув і дістав ізсередини пенал зі штучної шкіри, застібнутий на блискавку. Повагався кілька секунд, думаючи, що, може, не варто цього робити, може, минеться саме по собі чи кокаїн нарешті почне діяти, але новий спалах болю зігнув його навпіл і розвіяв останні жалюгідні рештки осмисленої волі. Не розгинаючись (голова боліла найбільше, коли він тримався вертикально), Амаро добрів до ванної, де з металевої коробки з-під набору для бриття видобув перетягнутий гумкою пакетик завбільшки з невелику сливу. Пакетик виглядав саме так, як той, із якого годину тому карлик розсипав на поверхні стола «марафет». Тільки порошок був не білого, а сіро-коричневого кольору.
Героїн.
Кіспе повернувся до столу й заліз на стілець, із якого ледве діставав ногами до горбкуватої, під лінолеумом долівки. Розкрив пенал. Усередині, дбайливо закріплені у спеціальних нішах, лежали два шприци — відносно чисті, використані кілька разів, — гумовий джгут, запальничка у вигляді зенітної гільзи, шматок вати й десертна ложка. Все, що необхідно.
Обдивившись приладдя, коротун розплакався. Попри біль і слонячу дозу «марафету», втертого в слизові оболонки, він осягав, що сідає дупцею на лезо ножа. Поєднання кокаїну з героїном породжує найнебезпечніший у світі наркотик. У цих речовин різний принцип дії: героїн — опіат, кокаїн — психостимулятор; вони не послаблюють, а навпаки — підсилюють один одного. Перехресна взаємодія опіоїдного героїну й алкалоїдного кокаїну викликає надзвичайний приплив задоволення та водночас може спричиняти серйозні ускладнення. Хай який був обдовбаний, Амаро розумів, що героїн — це пологий і безсумнівний шлях до загибелі. Кокаїн розвиває в наркомана потужну психічну залежність; відмова від «марафету» зумовлює тривожність, дратівливість, безсоння, глибоку депресію, а все через те, що свідомість — і тільки вона — вимагає кайфу. Із героїном інакше. Все зна-а-ачно гірше. Крім психічної, він призводить до фізичної залежності. І коли в разі відсутності дози в наркомана починається нестримна блювота, тахікардія та спазми шлунка, озноб безперестану змінюється жаром, а м’язи викручує неперервною низкою судом, то це не тому, що свідомість прагне кайфу, ні, це тому, що організму потрібен героїн, він більше не може перебудуватися так, щоб жити без опіату.
Руки потяглися до пенала. Клацнула, відкинувши накривку, гільза-запальничка; вогонь горів сам по собі, не потрібно було нічого натискати. Коротун поставив її торцем на стіл і залишив. Утер шмарклі та тремтячими руками розірвав пакетик. Героїн розчиняється у воді краще, ніж кокаїн, а тому його найлегше вводити в організм через слизові оболонки, — вдихаючи, як і «марафет», — однак Амаро знав, що для цього потрібен очищений героїн, який непросто дістати навіть у Афганістані[144]. Оптимальний спосіб — внутрішньовенні ін’єкції. Кіспе сипонув 30–40 мг коричнюватого порошку в ложку, залив його водою та став тримати над вогнем. Героїн швидко розчинився, й розчин на вогні закипів, покрившись сіро-брунатними бульбашками. Акуратно, щоб не розхлюпати вмісту, перуанець поклав ложку на стіл, після чого, використовуючи вату як фільтр, утягнув мутнувату речовину у шприц. Обв’язати руку джгутом і накачати вену зайняло лічені секунди…
Коли Марко Молінарі, попередньо тричі постукавши, зайшов до покоїв Амаро, пігмей уже з’їжджав на підлогу, останнім усвідомленим зусиллям висмикнувши з руки голку.
— Ам… Амаро-о? — Марко застиг, роззявивши рота. — Що ти, в сраку, робиш?
Італієць знав, що ватажок перуанців полюбляє кокаїн, але те, що він колеться, побачив уперше. Він метнувся до недоростка, підхопив на руки та спробував усадовити назад на стілець. Амаро з’їхав униз — він став м’яким, як плюшева іграшка. Напівприкриті повіками очі смикалися, нечасто, з великими інтервалами. Притримуючи Кіспе, Марко пальцями розкрив повіки на одному оці. Зіниця звузилась майже до непомітності, тож кухар усвідомив, що не помилився: перуанець штрикнувся героїном.
— Амаро, прокидайся! Дітлахи хочуть нас потруїти! — Молінарі заходився трусити куцана. — Амаро, чуєш мене? Я на власні очі бачив, як азіатка підкидала щось у обід.
Кіспе зреагував мляво.
— Ст… ст… студентики… п-п-почекають…
— Ні, Амаро, ніхера вони не почекають. Уставай давай! Вони десь лазили всю ніч, а тепер мають намір потруїти нас, як щурів.
Безрезультатно — Амаро Кіспе поринув у нірвану, й упродовж найближчих трьох-чотирьох годин не варто очікувати, що він із неї випірне.
Марко вголос вилаявся італійською.
