Хлопці Амаро не виявляли бажання встрявати у стрілянину.
У голлівудських фільмах такі моменти зазвичай завершуються ретельно прописаними діалогами, після яких напруження згасає та конфліктні сторони ховають стволи. Але то в кіно.
— Давай без дурниць, босе… — прошепотів коротун, відхиляючись під тиском руки сивочолого. — Ми домовимося, еге ж?
— Амаро, — спокійно сказав Джейсон, — найбільшу дурницю у своєму житті ти вже скоїв, — і смикнув за спусковий гачок Glock’а.
Бах! Із такої відстані дев’ятиміліметрова куля пробила голову Амаро наскрізь, вилетівши з потилиці хмарою крові й мізків. Амаро Кіспе закинув голову назад (немов од ляпасу, як відсторонено подумав Левко) й упав на траву мертвим.
Перуанці зреагували першими. Троє, що тримали автомати Калашникова напоготові, пустили короткі черги по стрільцях. Марно. Свинець прошив повітря; кулі застукотіли по грані малої піраміди, дві чи три вп’ялись у металеву поверхню генератора.
Наступний хід за стрільцями. Двома одиничними пострілами з M16 Роджер Зорн і Боб Марґоліс підстрелили двох перуанців. Трупів було би троє, якби не халепа з Лу Данковичем: у стрільця заклинило штурмову гвинтівку. Луїс — найбільш неохайний і безвідповідальний із людей Джейсона — часто забував розбирати й чистити зброю. Як наслідок, напрочуд точна M16, яка секунду тому дала змогу напарникам Луїса зі снайперською точністю прикінчити двох перуанців, відмовила. Данкович оскаженіло смикав гашетку, чув клацання ударного механізму, та не чув найважливішого — пострілу. Вартовий, який перебував найближче до бараків і якого, власне, й мусив ліквідувати Луїс, мигцем усвідомив, як йому пощастило. Він не дав стрільцеві часу, щоб оговтатися: довжелезна черга з АКМ поцілила в Лу, струсонувши його та поцяткувавши майку багряними плямами. Продовжуючи з безсилою злістю смикати гачок, Луїс Данкович осів на траву. Через кілька секунд передня частина його сірої футболки стала цілковито чорною від крові.
— Crap![177] — скрикнув Віктор Шако. Він не стріляв, побоюючись зачепити Джейсона. — Вони підстрелили Лу! Чорт забирай, мавпи поцілили в Луїса! — а тоді, глянувши вперед: — Лягай, Джейсоне! — сивочолий стояв, грізно вигнувши брови, над мертвим коротуном, але дивився не на Амаро, а на Сьому, що лежав неподалік. — ЛЯГАЙ!!!
Усвідомивши, що опинився між молотом і ковадлом, Левко припав до трави. Мабуть, якби не Джейсон, що стримів навпроти, в нього б давно влучили. Лежачи, хлопець зауважив, як ушивається під захист вертольота рудий.
Двоє охоронців, які до цього часу тримали автомати за спинами, вгледівши, як усе обертається, похапали зброю та, відступаючи до входу в підземелля, відкрили безладну стрілянину. Одна з куль ударила в Джейсонове плече, поваливши його на землю. Чоловік рикнув. Схоже, пострілом зачепило артерію, бо кров зацебеніла, немов із поливального шланга.
— Джейсоне! — з розпачем вигукнув Віктор і заходився поливати свинцем перуанців.
Роджер Зорн метнувся під захист крайнього барака, на ходу спробувавши підстрелити вартового, що вбив Луїса, та промахнувся. Боб Марґоліс, чортихаючись крізь сціплені зуби, відступив до генератора JCB і заліг за дерев’яною тумбою з піском і вогнегасниками.
Четверо вцілілих перуанців, відстрілюючись, забігли в заглиблення, що вело до надр Твердині, й стрілянина на якийсь час ущухла.
— Подивись, як Лу, — наказав Віктор Бобові Марґолісу, а сам підскочив до Джейсона. — Як ти? — лівий бік Х’юз-Коулмана став червоним від крові. Чоловік морщив лоба та скрипів зубами. — Тримайся, — пілот повернувся до стрільців: — Приведіть Ірландця!
— Ірландець там, — Роджер показав рукою в підземелля, де щойно зникли хлопці, що лишилися від ватаги Амаро.
— То підіть і витягніть мені його! — гаркнув Віктор, пальцями перетискаючи артерію над плечем, ближче до Джейсонової шиї.
Боб і Роджер перезирнулись.
— Лу мертвий, — констатував Марґоліс.
Зорн дістав нову обойму та перезарядив M16.
— Пішли, — прохрипів він.
Приставивши приклади до плечей, стрільці задріботіли до входу в підземелля.
Левко з Ґремом понесли Сатомі під навіси з апаратурою. Українець, до всього, тягнув за собою АКМ, підібраний біля мертвого перуанця.
На півдорозі, голосно зойкнувши, Сатомі опритомніла. Левко затулив її рота долонею, втім, їх і так ніхто не почув.
— Що тепер? — запитав мулат.
Українець глянув на американця. Японка тремтіла всім тілом і припадала до Ґрема.
— Посидь із нею, — він розвернувся, не випускаючи автомата з рук, навприсядки підкрався до північного краю тераси й зісковзнув униз — на шостий рівень.
Через дві хвилини Левко видряпався назад, тягнучи за собою мотузку, за допомогою якої добирався по бруґмансію.
— Треба тікати.
— А як же він? — Ґрем кивком показав на Віктора, який власною сорочкою намагався перев’язати плече Джейсона та спинити кровотечу.
Українець опустився на коліно й підняв АКМ. Три сухі постріли (американець здригнувся), і Віктор Шако, стогнучи, повалився у траву біля свого боса. Пілот спробував повзти, проте незабаром затих.
— Ніяк, — відрубав Левко.
