Хлопці допомогли японці підвестись, і Левко повів їх через терасу до південного краю Паїтіті.
— Куди ти? — шарпнувся мулат.
— Із північного боку ми не зліземо, не вистачить довжини мотузки.
— А там? — Ґрем махнув рукою на південь.
Левко згадав, як намагався втекти перуанець, котрого він спершу скинув на пристінок четвертого рівня під пальмовим гаєм, а потім застрелив на виступі третього біля піраміди.
— Побачимо.
Трійця швидко перетнула відкритий простір — Левко підібрав іще один автомат — і пірнула за бараки. Потрібно було квапитись: якщо стрільці повернуться та побачать тіло Віктора, їм стане непереливки.
За бараком українець віддав один автомат американцеві й попросив:
— Допоможи, — потому присів і вперся рукою в землю, вигинаючи кулак так, щоби браслет із синьою мигалкою нависав над землею. — Пристав ствол сюди.
— Що?
Левко взяв АКМ за ствол і впер дульний отвір у браслет.
— Стріляй.
— Ти здурів! Тобі відірве кисть…
— Стріляй, кому кажу!
Ґрем замружився й натиснув на спусковий гачок. Г-гах! Розжарений ствол обпік руку, браслет рвонуло так, що він до крові порізав зап’ястя, проте куля не зрикошетила, зарившись у м’яку землю, й основне — лампочка погасла, а розламаний наручний передавач легко зісковзнув із руки.
— Тепер ти, — Левко поманив Сатомі. Дівчина без нарікань погодилась.
За хвилину всі троє позбулися браслетів із локаторами.
— Отже, так, — заговорив Левко, — план такий: я тримаю мотузку, ви з Сатомі по черзі спускаєтеся на п’ятий рівень, довжини якраз вистачить, з п’ятого на четвертий є перехід, он там, — хлопець показав на східну частину південного схилу, де п’ятий і четвертий рівні сполучала рампа. — Із четвертого на третій переходів нема, та можна перебратися, просто з’їхавши схилом, він тут не такий крутий, щоб зламати карки. Діставшись третього рівня, біжіть за підніжжя піраміди, із західного боку знайдете місце, де можна злізти на другий, а далі аж до землі є похилі переходи.
— Ти певен? — Ґрем недовірливо зазирнув у провалля.
— Абсолютно. Я бачив це, коли переслідував того перуанця, який… — «якого я вбив». — Неважливо. У нас немає часу на теревені, — українець обкрутив мотузку навколо себе.
— А ти? — запитала Сатомі.
— Я спробую злізти стиком між стінами терас і східною гранню піраміди.
— Зможеш?
— Так. Почекаєте на мене в кущах за ровом. Якщо не з’явлюся протягом десяти хвилин, ідіть далі самі… Я впораюся, просто це займе трохи більше… — хлопець недоговорив. Його обірвали відчайдушні розлючені вигуки, що линули від місця, де стояв «Колібрі».
— Сюди! Швидше! Вони вбили Віктора! Обережно, ті шмаркачі за бараками!
«Чорт. Це рудий», — він геть забув про нього. І, судячи з вигуків, Роджер і Боб уже на терасі.
Наступної миті на Левкових очах стіна барака почала розлітатися на шматки, й тільки потім він почув звуки пострілів: стрільці залягли біля спуску в підземелля й обстрілювали їх із M16.
— Пригніться! — наказ був зайвим: Ґрем і Сатомі й без нього розпласталися на землі.
Опинившись на траві, українець підтягнув АКМ до себе та випустив чергу у відповідь.
Левко важко дихав. Двічі він намагався підвестись, але вогонь автоматичної гвинтівки вкладав його назад. Ідеї вичерпалися, хлопець не знав, що тепер робити. Вони могли спробувати злізти обабіч піраміди, але тоді стрільців ніхто не стримуватиме, вони розстріляють їх під час спуску, як він колись розстріляв вартового-перуанця. Лежати він також не міг. Левко був певен, що перед входом у надра лишився тільки один зі стрільців, інший зараз обходить їх із протилежного флангу.
Ґрем підповз і ліг збоку від Левка. Американець тримав у руках АКМ.
— Спускай Сатомі та лізь униз, — сказав він.
— Вони перестріляють нас, — заперечив українець.
— Лізь. Я їх затримаю.
— Ти?
— Я вмію вести вогонь, не переймайся. Протримаю достатньо, щоб ви забігли в хащі.
— Я не про те питав, янкі, — Левко докладав максимум зусиль, щоб не дивитися в мулатові очі. Голос його кришився, наче пересохле печиво. — Як же ти? Що буде з тобою?
— Не думай про це. Бери дівчину й тікай.
— Ґреме… — Левкові очі розширились.
— Давай без сліз, ґрінґо. Я її не виведу, я не відшукаю човна, я навіть довбаної річки не знайду.
Їх перервала нова черга з боку спуску до галерей. Ґрем загарчав і смальнув у відповідь.
— Я… — українець поклав руку на плече мулата. Він не знав, що казати.
— Не гай часу, — гарикнув Ґрем. І тут-таки прикусив губу, на очі навернулися сльози. — Я не зможу, Лео. Якщо спущусь, я не зможу про неї подбати…
Сатомі чула їх. Але після смерті Семена вже не реагувала.
— Дякую, — прошепотів Левко.
Торкнувшись Сатомі, він став відповзати до південної крайки тераси. Тримаючись під захистом бараків, Левко випростався, обмотав навколо плечей мотузку та скинув її у прірву.
— Лізь униз, — запропонував дівчині. — Тільки тримайся міцніше.
Японка послухалась. Коли ноги зісковзнули з краю, хлопець додав:
— Як злізеш, не чекай на мене. Біжи на схід уздовж стіни до спуску на четвертий рівень. Він отам, бачиш?
