— Не знаю… Я переповів усе, про що довідався. Ти просто мусиш усвідомити, що над Твердинею збираються недобрі хмари. Хай що ти там задумав, завершуй свої справи й ушивайся звідціля.
— Я встигну, — посмішка згасла, Джейсон наче просів. Через пониклу голову виглядав згорбленим старцем. — Це не займе багато часу.
Рудий знову відчув, як зашкребло під серцем. Якщо ця таємнича «справа» займе так мало часу, то чому не зробити її давно й піти разом із усіма?
— Ти ж не будеш… — рудоволосий нарешті наважився запитати відверто, проте Х’юз-Коулман обірвав його.
— Прощавай, — уникаючи погляду у вічі, простягнув руку.
Рудий потиснув долоню.
— Щасти тобі, Джейсоне.
Джейсон стояв і довго дивився їм услід. Потому підійшов до крайки горішньої тераси та спостерігав, як десятеро навантажених важенною ношею чоловіків виходять із Твердині й зникають у джунглях. Замикав процесію рудий. Перед тим як пірнути в хащі, він озирнувся та розрізнив на тлі неба силует Джейсона. Рудий підйняв руку й помахав. Х’юз-Коулман не відреагував.
Постоявши, Джейсон розвернувся та поплівся до ангара. Лишившись на самоті, чоловік розслабився. Зазвичай випнуте підборіддя впало на груди, руки звисали вздовж тіла та майже не рухалися під час ходьби. Пасма сивого волосся сповзли на лоба, частково ховаючи розмиту сірість очей.
Усередині було пусто, якщо не брати до уваги рядка металевих шаф, відгороджених дротяною перегородкою в дальньому куті. Вгорі кожної шафки красувалася жовто-чорна, вицвіла від часу наклейка з малюнком черепа та написом «DANGER!!! Do not open without permission!». Спрощене зображення черепа виглядало смішним, а не зловісним.
Джейсон попрямував до шаф, на ходу дістаючи з кишені ключі. Розмірені кроки гучно відлунювали від циліндричного даху ангара. Звуки скрапували на бетон, відбивались і знову летіли до стелі, створюючи ілюзію, нібито чоловік у ангарі не сам.
Підступивши до крайньої шафи, Джейсон Х’юз-Коулман відімкнув навісний замок і розчахнув дверцята. Всередині було чотири полиці, доверху закладені сірими брикетами з підписами «С4 explosive». Пластична вибухівка. Чоловік покрутив головою в пошуках сумки чи пакета, щоб за один раз забрати побільше вибухівки. Нічого такого не знайшлося, проте неподалік шаф лежало перекинутим на бік порожнє відро для прибирання. Він підійшов, ногою поставив відро вертикально, нахилившися, прискіпливо оглянув дно й лише тоді підсунув його до відчиненої шафи. Наповнивши відро пластиковими брикетами, Джейсон узяв із верхньої полиці жмут дротів і п’ять цифрових детонаторів.
Ще більше горблячись, час від часу перекладаючи відро з однієї руки в іншу, чоловік вибрався з ангара та подався до спуску в підземні галереї.
Авіаносець CVN-70 «Карл Вінсон» Військово-морських сил США, саме той, на який 2011-го привезли труп Осами бін Ладена та з якого тіло лідера «Аль-Каїди» поховали у водах Аравійського моря, спинився в океані за 40 км від узбережжя Перу. Колосальна 330-метрова махина водотоннажністю 97000 тонн застигла, нітрохи не погойдуючись, на бірюзових, помережаних кучерявими баранцями водах. Грізний корабель класу «Німіц» із пласкою, наче праска, палубою та циліндричною боковою надбудовою 120 годин, не збавляючи ходу, йшов від Сан-Дієго, свого порту приписки, до Ліми, столиці Перу.
CVN-70 відрядили на південь, щойно командування ВМС США отримало від уряду Перуанської республіки дозвіл на проникнення в ліси Мадре-де-Діос. ЦРУ давно одержувало повідомлення про наявність руїн невідомого походження в сельві на сході Перу, а також про групу громадян США, котрі, ймовірно, проводять незрозумілі експерименти в цих руїнах. Агенти розвідки доповідали про вірогідну (безпосередню або ж опосередковану) причетність цієї групи до зникнення в амазонських джунглях кількох десятків людей, серед яких були американські громадяни. За допомогою супутників-шпигунів відшукати щось схоже на руїни в сельві не вдалось, і про рапорти спецагентів на якийсь час забули. Приводом для того, щоб витягти справу з-під сукна, слугували зникнення дослідниці Еріки Міджетт (не маючи достатніх доказів, ЦРУ все ж пов’язало це щезнення з діяльністю таємничої групи) і здебільшого — розповідь Левка Бартоша та Сатомі Хігенорі. Українець надав американському послові в Лімі докладну інформацію про місцезнаходження руїн і розповів про Ґрема Келлі, котрого силоміць утримують у Твердині. Фахівці із ЦРУ та Пентагону нарешті роздивилися на знімках щось схоже на мегалітичні руїни та замаскований табір, а Ґрем Келлі став формальною причиною допуску владою Перу на свою територію американських військових.
