— Це може бути н-небезпечно, — Калеб почав заїкатися, — д-дай сюди.
Нейт відсмикнув руку.
— Це задля твоєї ж безпеки, Кайле. Ти маєш бути впевнений, що антиведмежий спрей спрацює, коли потрібно.
— Я К-калеб, а не К-кайл, — здоровань почервонів від злості… й від сорому. Він виявився геть неготовим до такої надмірної уваги.
— От уяви, — веснянкуватий пропустив зауваження повз вуха, — швендяєш ти по Мачу-Пікчу, а тут просто з прірви випурхує розтуди-його-маму цілий грізлі та репетує на тебе, а ти такий — хопа! — чувак, іди гуляй, у мене є bear spray, і дістаєш свою прискавку, — Нейт міг би стати чудовим стендап-коміком: народ, пирхаючи, потихеньку сповзав під стіл. — Скеровуєш на ведмедя, й тут — клац! клац! — а воно не стріляє. І що тоді? — американець скорчив скорботну міну. — Гівнобаласт у штанцях буде найменшою твоєю проблемою.
Сміх, сміх, сміх. Лише Калеб, як гора, мовчки стримів з іншого боку стола. Нейт глумливо правив далі:
— А так я все перевірю, так би мовити, переконаюся, що балончик справний. Натисну один разок і все — зразу поверну твою смертоносну зброю. Не парся!
Левко напружився — Нейт зняв запобіжну смужку зі спускового механізму. Невже не жартує? Схоже, не він один занепокоївся: кілька дівчат налякано запищали, інстинктивно позатулявши роти.
Широко всміхаючись, Нейт заштовхав балончик за пояс джинсів і відступив від столу. Вся зала нервово спостерігала за ним.
— Едді, ану зроби нам грізлі, — змахнув рукою американець.
— Едді, не треба, — промовив хтось.
«Зупиніть його! — загорлав Левко (щоправда, лише подумки). — Він же напідпитку».
Едді, сміючись, прийняв виклик. Виліз з-за столу та перейшов у протилежний куток, тримаючись від Нейта на безпечній віддалі. Між хлопцями було не менше як сім метрів: Нейт стояв у проході, що вів до рецепції хостелу, а Едді спинився коло сходів, затуливши хлопців за комп’ютерами.
Калеб спробував іще раз.
— Юначе, я наполягаю: віддай мій балончик.
Оте «юначе» тільки насмішило. Веснянкуватий повернувся, простягнувши ліву руку вперед, а праву, неначе ковбой із Дикого Заходу, поклавши на застромлений за пояс балончик.
— Стій на місці, а то зараз будеш замість грізлі!
І знову регіт. Прикусивши губу, канадець відступив; дехто із тих, що сиділи поряд нього, похапцем перемістилися на інший бік стола — подалі від зони обстрілу.
Наступної миті Едді перебрав увагу на себе, взявшись показувати ведмедя. Махаючи руками та розхитуючись на напівзігнутих ногах, хлопець смішно, по-дитячому загарчав:
— В-У-А-А! В-У-У-А-А-А-Р! А-Г-Р-Р-Р!
— Oh my gosh, — награно зойкнув Нейт, — подивіться, який страшний грізлі.
Глядачі вкотре розсміялися. Навіть Левко не стримав усмішки. Американець вихопив з-за пояса балончик і витягнув руку в бік «грізлі» (після цього між Едді й балончиком усе ще було шість із лишком метрів), а тоді…
Насправді веснянкуватий не мав на думці нічого лихого. Він просто хотів жартома продемонструвати, що ведмежий спрей є абсурдним і абсолютно непотрібним засобом, яким у реальних умовах нізащо не зупинити ведмедя (хіба що ви вже зійшлися з ним врукопашну). Справді, що можна вдіяти зі спреєм-балончиком завбільшки з долоню проти великого й могутнього грізлі? Нейт сподівався, що пшикне газом не далі як на півметра від себе, після чого вони всі покашляють і посміються з дурнуватого винаходу, чиє основне призначення — витягувати гроші з кишень полохливих відвідувачів національних парків. Так він собі думав. Власне, так думали всі.
— А зараз він мене атакує, — фальцетом проспівав американець. Едді випростався, замахав «лапами» та погрозливо загув «У-У-У-У!», втім, на жоден сантиметр не підсунувшись до веснянкуватого. — І я…
І Нейт злегка натиснув на розпилювач.
ПШС-С-С-С-С-С-С!
Те, що сталося потім, ошелешило навіть Калеба. Балончик виявився збіса справним. Замість миршавої хмарки газу, на яку всі сподівалися, з отвору випорснула довга, мов спис, брудно-біла струмина. Вона витягнулася метрів на вісім, простреливши кімнату наскрізь, і гепнула просто в обличчя Едді. Едді, навіть не писнувши, розпластався на підлозі.
На секунду в залі запала тиша.
«Твою маму», — подумав Левко.
— Упс… — першим порушив мовчанку Нейт і… зайшовся реготом.
Регіт миттю підхопили інші. Стіни зали затремтіли від розкотистого гоготання. Народ гув, плескав один одного, корчився, тримаючись за животи. Сльози сміху змішувалися зі слізьми від капсаіцину — активної речовини противедмежого спрею, чиї краплини повільно ширилися кімнатою, осідаючи на язиках, у ніздрях, виїдаючи очі.
— Ти це бачив?! — горлав Айк на вухо Ґремові. Так наче хтось із присутніх у залі міг не побачити струменя.
— Fuckin’ hell! Як із брандспойта! — душачись від сміху, гаркотів Ґрем. Шкіра навколо губ починала неприємно чухатися.
— Повідчиняйте вікна, придурки, — бухикаючи, просила Сатомі.
Левко обвів їх поглядом. Невже вони не помічають?
— Агов! — українець підвівся. — Ви осліпли? Він лежить без свідомості.
У залі стало тихо, якщо не зважати на приглушене покашлювання, що зринало то тут, то там. Погляди нарешті прикипіли до Едді. Хлопець не рухався та, здавалося, не дихав.
